17 липня 2020 року Верховна Рада прийняла постанову, за якою в Україні залишилися 136 районів замість 490. Як країна жила рік із новими районами, які виникають проблеми, чи є переваги нового поділу в інтерв'ю Gazeta.ua говорить засновник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.
Рішення було стратегічно правильним. Однак такі реформи у багатьох країнах проходили дуже важко. У нас також було нелегко, – говорить Коліушко.
— Нова влада продовжила логіку реформи 2014-го року. Совецькі 490 районів були не придатними для організації державного управління. Різні центральні органи виконавчої влади вже давно самі почали процес укрупнення. Але це робили хаотично. І у нас виникали проблеми – адміністративні округи поліцейські зробили по-своєму, податкова – по-іншому, прокуратура – ще інакше. Це не можна було накласти одне на одне.
Реформа була вчасна і потрібна. Якщо взяти 24 області, то у двох третіх все пройшло більш-менш нормально.
Які проблеми найчастіше виникають?
У Тернопільській і Хмельницькій області зробили завеликі райони і замало. По три райони на кожну область. А мало би бути мінімум чотири. У Хмельницькій – навіть п'ять. У Івано-Франківській області зробили забагато. Верховинський район – це аномалія. На 30 тис. людей не можна ні управління поліції організувати, ні прокуратуру. Для чого так було робити – ніхто не розуміє.
Подібні, але менш гострі проблеми є на півночі Луганської області і на Чернігівщині. Там зробили дуже багато малих районів. Така ж проблема є в Криму. Але там ця система поки що не працює.
Ще одна проблема – не в усіх районах оптимально визначили їхні межі.
Райони потрібні для організації виконавчої влади. Вона потребує, щоб райони були максимально співмірні, однакові. Є природні відмінності, які неможливо виправити. Наприклад, мільйонні Харків, Одеса, Дніпро, Львів – район на базі такого міста буде значно більший за інші. Але інколи до цього міста долучили ще й величезну територію, як, наприклад, у Львові – у Львівський район входять території на 50 кілометрів від самого міста. Це ускладнює адміністрування. У міста і віддалених територій різні інтереси та проблеми.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чаював у Берліні із Меркель та відправляв олімпійців в Токіо – тиждень Зеленського у фото
Як минув рік для новоутворених районів?
Одразу після ухвалення рішення 17 липня минулого року Кабмін впродовж тижня видав доручення центральним органам виконавчої влади підготувати систему реорганізації своїх територіальних підрозділів. Розраховували, що це зроблять принаймні до кінця 2020 року. У деяких сферах не зробили і досі.
Нещодавно оприлюднили план нових виборчих округів. Тепер вони потрібні не для того, щоб обирати депутатів, оскільки виборча ситсема тепер пропорційна, а виключно для організації виборів. В одних областях побудували округи на нових районах, в інших – швидше на старих. Дуже нелогічно запропонували поділ. Очевидно, все віддали в області, а там хто як зрозумів, так і вчинив. Державну єдину політику тут не можна прослідкувати.
Досі не ухвалили новий закон про місцеві державні адміністрації. Його мали прийняти ще минулого року. Сьогодні тільки підготували до другого читання. Коли з'явиться, важко сказати. Хоча районні державні адміністрації більш-менш створили. Це також було не дуже швидко і оперативно.
Чи не виходить двовладдя – є голови громад, яких обрали виборці і голова РДА, якого призначив президент. На що це впливає?
Не можна говорити про двовладдя. Це абсолютно різні структури. Голови громад – це місцеве самоврядування. Вони мають більші повноваження та фінансові ресурси, ніж раніше.
Районні державні адміністрації – це вертикаль виконавчої влади. Вони не є конкурентами місцевому самоврядуванню. Вони здійснюють три функції – представництво на певній території Кабміну, координацію територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Щоб не було загрози, що податкова чи поліція робить, що хоче. Друга функція – нагляд за законністю актів органів місцевого самоврядування. Щоб вони не виходили за межі повноважень, щоб не порушували права людини, щоб не було на місцях феодалізації. Третя функція – виконавчий орган відповідної районної чи обласної ради. Остання функція трохи нелогічна, але так записано у Конституції, поки не внесли зміни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Фінансуватимуть друзів та родичів": чому Банкова втручається у роботу Держкіно
Фінансова децентралізація дала громадам більше грошей і можливостей вкладати їх в інфраструктуру – дороги, садки, майданчики. У що зараз громади вкладають гроші, чи змінилися їхні пріоритети?
Це відбувається по-різному. Громада має право самостійно вирішувати, у що вкладати гроші, що для себе обирати пріоритетом. Хтось вирішує, що це поміняти вікна у школі. Хтось – що це дорога і тротуари. Інші – що треба підтримати місцевий бізнес, щоб мати у перспективі доходи. Заради цього і робили реформу, щоб наші органи місцевого самоврядування мали свободу, могли проявляти ініціативу.
Але завжди відбувається не тільки децентралізація доброго, але і децентралізація злого. На місцях з'являється право приймати рішення. Одні використовують його, щоб вирішити щось добре, а інші – навпаки.
У містах, які втратили статус райцентрів, жаліються, що їм на баланс передають збиткові держустанови з комунальними боргами. Чому такі ситуації виникли?
Кабмін дуже довго і не оптимальним чином проводив весь перехідний період, коли з'явилися нові райони. Міністерство регіонального розвитку відповідало за реорганізацію районних державних адміністрацій. А Міністерство цифрової трансформації чомусь перебрало відповідальність за організацію адміністративних послуг, за реорганізацію центрів надання адмінпослуг. За майно – будинки, іншу нерухомість – у регіонах відповідало Міністерство економіки. Тому й виникали проблеми.
Ці три міністерства між собою пів року не могли домовитись і узгодити, яка процедура реорганізації має відбутися. Все ж, хоч не так швидко, як хотілося, більшість проблем уже вирішили.
Громади стали більше самостійними, незалежними від центру. Експерти вбачали в цьому небезпеку регіонального сепаратизму. Або – що на місцеву політику впливатимуть так звані князьки. Чи справдилися ці побоювання?
Джерелом сепаратизму ніколи не бувають громади. Як правило, це регіони, які мають якусь історичну специфіку, відособленість. На цьому будують сепаратистські тенденції. Саме тому, в основі нашої Концепції реформування місцевого самоврядування поклали децентралізацію до рівня громади. У нас зростають повноваження і фінансові можливості громад, але не регіонів. Навіть сказав би, навпаки – і цей рік підтверджує цю думку – реформа спрямована на убезпечення від загрози сепаратизму.
Щодо феодалізації – це дійсно серйозна проблема. Коли великі бізнесмени поводяться як князьки. По областях ця проблема проявляється по-різному. Найгостріше – на півдні. Зокрема, Миколаївська, Херсонська області. Тут важливу роль грає історична специфіка краю та економіки. Великі агропромислові комплекси сприяють цим тенденціям. Кабмін це бачить, про це знають. Громадськість фіксує надмірні впливи місцевих бізнес еліт на шкоду громадянам.
Ще одна тенденція – паралельно з децентралізацією має зростати спроможність громадян впливати на діяльність місцевого самоврядування. Тут планували, що разом із законом про місцеві держадміністрації цього року ухвалять у новій редакції закон про місцеве самоврядування. У законопроєкті велику увагу приділяли врегулюванню можливостей громадян впливати на рішення місцевої влади. Цей закон, на жаль, застопорився, його відклали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Татаров вигідний в Офісі Зеленського: чому заступника Єрмака не звільняють
Що треба для успішного розвитку громад?
Для громад дуже важливо продовжити реформу бюджетно-податкової системи. Зараз про це багато сперечаються. Друге – створити потенціал навчання кадрів для місцевого самоврядування. Щоб з'явилися люди, які приходять на посади міських голів із знанням, які можуть бути стратегії місцевого розвитку, що таке місцеве самоврядування. Таких людей не вистачає. Тому місцевий розвиток пробуксовує. Третє – демократизація. Місцеве самоврядування – найбільш наближене до громадян, має бути відкритим для них. На місцях повинні вміти будувати довіру. Тоді буде ефективність.
28 квітня Верховна Рада ухвалила закон про земельну децентралізацію. Його називають ключовим для ринку землі. Відбудеться передача земельних ділянок за межами населених пунктів з державної у власність громад — місцевих органів самоврядування.
Виняток — ділянки державного значення або які перебувають у власності заповідників. Процедура передачі земель у комунальну власність буде простішою. Скасовуються зайві дозволи і повторні перевірки документів. Запроваджується їх незалежний контроль через громадську експертизу. Документи із землеустрою стануть публічні і загальнодоступні.
2 
8759
Коментарі