Похолодання стосунків між Вірменією і Білоруссю є черговим проявом геополітичної перебудови близького зарубіжжя. Чи зачепить процес Україну, - з'ясовувала Gazeta.ua.
Вірменія може розірвати дипломатичні відносини з Білоруссю після того, як Олександр Лукашенко звинуватив прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна у тому, що нібито через нього Вірменія втратила Арцах (регіон, який ще називають Нагірним Карабахом). Самопроголошений президент Білорусі також пригрозив, що бажання Вірменії вступити у Євросоюз може мати погані наслідки.
Білоруський керманич згадав про вірменського прем'єра не з доброго дива, бо напередодні вийшло інтерв'ю Пашиняна Громадському телебаченню Вірменії. Він звинуватив азербайджанське керівництво у тортурах. Пашинян посилався на дані своєї розвідки і казав, що в'язням роблять ін'єкції психотропних речовин, щоби вони свідчили на користь Азербайджану, зокрема й - про причини війни.
Хто (не) винен
Ось Лукашенко й кинувся захищати президента Азербайджану Ільхама Алієва.
"У тому, що сталося (у війні. - Gazeta.ua), провина керівництва Вірменії. Тільки їхня провина", - наголосив білоруський диктатор.
У свою чергу, за даними вірменських медіа, така риторика Лукашенка спричинила обговорення офіційного розриву дипломатичних відносин із Білоруссю.
Переговори по врегулюванню між Вірменією та Азербайджаном "зависли" через погодження кількох пунктів майбутньої угоди. Вочевидь, сторони грають на нервах, - але до чого тут Білорусь?
Підіграти сюзерену
Навряд чи у Кремлі задоволені прозахідною орієнтацією Вірменії після революції, внаслідок якої до влади прийшов чинний прем'єр Нікол Пашинян. Водночас РФ прагне зберегти імідж миротвориці за рахунок збереження статусу припинення вогню, посередницею досягнення якого була. Офіційно у Москві майже не звернули уваги на "заморозку" Пашиняном участі в ОДКБ. Вірменський прем'єр, утім, і сам не бажає задарма дражнити Росію, адже виступив на форумі за особистої участі Путіна дистанційно. З іншого боку, азербайджанський президент є важливим для нових газових схем. Ільхам Алієв може сподіватися отримати велику вигоду від цього. У тому числі, ідеологічну і територіальну.
Якщо Кремлю потрібно дати сигнал на користь Єревану, це треба зробити так, щоб не порушити умовний нейтралітет у питанні Арцаху. Для цього зручно транслювати меседжі через Олександра Лукашенка. Причому вигода подвійна, бо його заяви підважать посередницький статус Білорусі. Крах Мінських домовленостей завдав цьому статусу нищівного удару.
Заяви Пашиняна про причетність Лукашенка до участі в підготовці війни між Вірменією та Азербайджаном вимагають відповіді, тож білоруський керманич старанно озвучує те, що треба. Путін же нацьковує Білорусь і Вірменію, одним махом підвішуючи й самого Лукашенка.
Тим паче, "похолодання" у відносинах Білорусі й Вірменії не раптове.
Стисло натисли
Влітку 2024 року Нікол Пашинян пообіцяв не відвідувати Білорусь доти, доки нею керує Олександр Лукашенко. Повідомила про таке рішення вірменська служба Радіо "Свобода". Пашиняна, мовляв, обурив вислів Лукашенка про віру в перемогу Азербайджану в карабахському конфлікті.
"І взагалі, жоден офіційний представник Республіки Вірменія не відвідає Білорусь", - не вгамовувався Пашинян.
На доказ серйозності заяв МЗС Вірменії відкликало з Білорусі свого посла з формулюванням "для консультацій".
Не розрив, так перерва
Білоруський посол у Єревані теж не затримався. Водночас у білоруському МЗС наголосили, що не збираються погіршувати відносини з Вірменією.
"Ми ніколи не робили нічого на шкоду нашим друзям, не втручаємося у внутрішні справи, поважаємо вірменський народ і щиро бажаємо лідерів, котрі дійсно будуть думати про майбутнє країни і благополуччя народу", - зазначив офіційний представник МЗС Анатолій Глаз.
26 січня 2025 року на пресконференції після виборів білоруський очільник визнав, що вірменська сторона на нього ображається, хоча "завжди підтримував здоровий глузд, був за те, щоб не було війни".
У Вірменії інші дані - Лукашенко обговорював перспективи перемоги Азербайджану у карабаській війні незадовго до її початку. Зокрема, на зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим у Баку у травні 2024 року Лукашенко проговорився: "Я згадав нашу розмову перед вашою війною за свободу, коли ми обидва філософськи дискутувати за обіднім столом. Тоді ми дійшли висновку, що війну можна виграти".
Геополітичні кубики пострадянщини
Напруга між Вірменією та Білоруссю - з одного боку, між Вірменією та Азербайджаном - з іншого, та між Азербайджаном і Росією свідчить про геополітичну перебудову східного флангу пострадянського простору.
Йдеться про орієнтацію на центри впливу, але нині питання "Росія чи Захід" руба не стоїть. Приклад Грузії, котра ще відносно недавно була флагманом євроінтеграції та змін, розхолоджує лідерів тих пострадянських країн, котрі воліли б узагалі відмовитися від тісної взаємодії з РФ, обмежившись, хіба що, торгівлею. З іншого боку, залишаючись в орбіті російського впливу, східні пострадянські держави втрачають можливість вибору, балансу і маневру. Декотрі непокояться, що це назавжди. Їх наводить на філософські роздуми приклад Білорусі, на території якої вже розміщена російська ядерна зброя, а вірність Кремлю забезпечує збройний контингент. Не зайве подивитися й у бік Таджикистану й Узбекистану, котрі втягуються у дедалі тіснішу економічну взаємодію з Росією.
Нарешті, є приклад України і Молдови. Але Кремль наочно продемонстрував, що за "крок уліво - крок управо" або війна, або енергетична блокада. Хоча західний світ активно підтримує прозахідність двох країн, лідери інших пострадянських держав можуть вагатися щодо потреби ризикувати.
Водночас перепалка Лукашенка і Пашиняна свідчить, що структурні зміни на пострадянському просторі критично назріли. Для України це унікальна можливість створити дружнє коло. У тому числі, на противагу домінуванню Росії у тій частині континенту, до чого Кремль свідомо прагне.
2 
8759
Коментарі