"Сьогодні всі квіти купують на похорон губернатора, - каже продавчиня у квіткому кіоску на бульварі Шевченка у Черкасах. На 10.00 тут призначена офіційна церемонія прощання із колишнім губернатором Черкаської області Володимиром Лук'янцем. Він помер зранку 13 січня у віці 57 років.
"Так багато троянд на дні народження до політиків не брали, як сьогодні. Мабуть, був хороший чоловік, для недобрих стільки не купують. Гербер вже нема, хризантеми закінчуються, короткі червоні троянди теж, з довгими ніжками на похорон не прийнято".
Володимир Лукич був головою Черкаської ОДА у 2000-2003 роках, до того працював заступником голови Черкаської ОДА, згодом головою обласної ради. Після губернаторства очолював підприємство "АгроЗлатодар", родом із села Бакаєве Чорнобаївського району, Черкаської області.
О 10-тій біля будівлі облдержадміністрації збирається майже півтисячі людей, всі з квітами та вінками. Люди стоять невеликими групками, розмовляють між собою, скрізь чути "Лукич", "от Лукич казав, " а пам'ятаєте як він робив?". Стають у колону, щоб пройти у фойє, де труна з тілом. Там біля покійного сидять дружина Галина Василівна, дочка Інна, родичі та найближчі друзі. Люди підходять, кладуть квіти, дехто цілує покійного. Він у темному костюмі, окулярах, дуже блідий. Квіти ставлять у ноги, їх одразу забирають, щоб не випадали.
Біля 10.30 приїздить екс-губернатор Полтавщини Євген Томін та Василь Корнієнко, голова Чорнобаївської РДА. Корнієнко відмовляється говорити:
"Давайте не зараз, він був для мене дуже близькою людиною", - відповідає.
"Ми були губернаторами в один термін, - говорить Євген Томін. На очах проступають сльози. - Товаришували. Колеги-губернатори заздрили нашій дружбі, така рідко буває. Коли запропонували нам стати заступниками міністра АПК, як пішли з губернаторських посад, він відмовився перший. Сказав, що зрісся з людьми тут".
Кількість людей збільшується, у фойє пускають групами, щоб не скупчувалися.
"У нього була пробивна натура. Познайомився з ним, коли був головою райкому партії. Про це зараз не модно говорити. Щоб газифікувати район, він сам ходив по всіх установах і вибавав документи, прискорював роботу, - каже киянин Михайло Горовенко, 63 роки, виглядає молодше своїх років. - Коли вже він був губернатором, запропонував нашому підприємству інвестувати у Золонішський маслоробний комбінат. Сьогодні це підприємство успішно працює, ми його реконструювали, люди отримують зарплату. Це завдяки Лукичу".
Нінель Савченко з села Малі Канівці тримає дві хризантеми, чекає черги попрощатися. Одягнена у теплий берет, на шиї, поверх пуховика, темний шарф у червоні квітки. Від сліз червоні повіки.
"Учасникам бойових дій, у кого не було газу, Володимир Лукич виділив гроші по тисячі гривень на кожен двір. Тоді вже не був губернатором, але про людей не забув. Коли що не просили, ніколи не відмовляв".
Петро Паєвський, колишній заступник мера Умані, вийшов із фойє.
"Випадкових людей у його команді не було, - каже. - Цінував людей, які щось вміють. Коли від ожеледі порвало все в Умані, він приїхав і працював день і ніч. Якось ввечері подзвонив у фінуправління, треба було терміново гроші перерахувати місту, зранку вони вже були на рахунку і роботи продовжувалися".
Галина Тараненко тримає два букети — з червоних троянд і гвоздик. Приїхала з села Яснозір'я Черкаського району.
"Допоміг моїй дочці житло знайти після університету, не поневірялася по гуртожитках. Ми прості люди, самі б нічого зробити не могли, - плаче жінка. - Після того зайшла до нього на 23-те лютого, принесли коробку цукерок, пляшку вина, і орхідею. Тоді вже не прийнято було святкувати 23-те. Він усміхається і каже "Ти мене перша привітала". Схиляюся низько перед ним. Я ще вчора приїздила сюди, думала що ховатимуть".
Окремою групою стоять люди з села Черповоди Уманського району, де був Володимир Лукич головою колгоспу.
"Думали як він такий молодий, як буде працювати, - каже Зоя Чарничук, 68 років. Ховає руки від вітру. - Він слухав людей, всіх знав по імені, що дуже нас дивувало. Обійшов кожен двір. Коли їхав від нас, плакали як за рідним".
Біля 11.30 приїздить Володимир Литвин разом із екс-нардепом Сергієм Терещуком, приходить в.о. мера Черкас Віктор Білоусов у супроводі посадовців, у зал заходять заступники губернатора Сергія Тулуба та голова обласної ради Валерій Черняк. Трохи згодом приєднується нардеп регіонал Геннадій Бобов. За 15 хвилин Литвин і Терещук залишають зал, пізніше йде Бобов.
Панахиду проводить митрополит Черкаський і Канівський Софроній (МП).
"Це не є смерть, це перехід у вічність, - говорить Софроній після молитви. Дехто з жінок починає плакати. - Не дивлячись на те, які б страждання не несла людина вона не хоче вмирати, бо душа із тілом зрослася. Віруючій людині простіше, вона знає куди йде, вона відповідає за те, що вона робила. Я не буду казати про достоїнства Володимира перед церквою. Він страждаючи, ніколи не нарікав, не запитував "За що це мені?". Володимир був людиною сильного духу. Останній раз, коли приходив до мене, я запитав "Як ти живеш?", а йому тоді було надзвичайно тяжко, він подивися на мене і каже "Якщо це можна назвати життям, то слава Богу". Так могла сказати тільки віруюча людина".
Після хвилини мовчання роздають вінки і їдуть на Перше кладовище.
2 
8759
Коментарі
12