"Кожного разу я починаю писати із думкою, що це буде щось нове та цікаве. Але щоразу виходить одна і та ж історія. Це щось на зразок прокляття, намагаюсь його зрозуміти. Моя нав'язлива ідея - час", - розповідає французький письменник Фредерік Беґбедер. Презентував свою нову книжку "Життя без краю" 19 вересня у Палаці Мистецтв у Львові,у рамках Книжкового форуму.
"Якщо звернути увагу на мою найтиражованішу книжку "Любов живе три роки" - це часовий проміжок, який описую. Теж із "99 Франків" - "...Все є тимчасовим". Так вона починається. Кохання, мистецтво, наша планета, ви, особливо я. У "Французькому романі" я закритий на 36 годин у камері, і все крутиться довколо часу. Мої романи - одна ідея. Пишу для того, аби перемогти час. Думаю, що перемога над часом, - це перемога над власною смертю.
Мій новий роман "Життя без краю" - про безкінечність. З 2012-го у світовій науці розпочались відкриття, які незабаром зроблять життя вічним. У середні віки тривалість людського життя не перевищувала 30, а зараз ми доживаємо до 80 років. Науковці проводять численні експеременти зі смертю. Років за 100 - станемо безсмертними. Моє завдання - спрогнозувати та описати життя людства на межі безсмертя. Це можуть бути трагічні наслідки для людського виду. Не треба себе обманювати: перемогти смерть можна, лише відмовившись від людської сутності. Процес вже почався. З розвитком інформаційної системи. Взаємодіючи із нею, ми видозмінюємось. Перший етап на шляху до безсмертя - генетичні модифікації, пов'язані із комп'ютеризацією нашого тіла.
Мені здається, що такі події, як Книжковий форум у Львові, - це супротив такому розвитку подій. Знаєте, я не користуюсь соціальними мережами і вас закликаю: припиніть постити фотки у Фейсбук, читайте книжки, не будьте ідіотами!"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Гуцули - етнокультура, яка повертає нас до поганських часів" - Микола Княжицький
Беґбедер про спосіб перемогти смерть:
"У першу чергу, треба зробити ґрунтовний огляд у лікаря. Що я і зробив. Порадили їсти більше зелених овочів, займатись спортом. Це погано вдається. Можна експерементувати зі своїм тілом. Головне - знати свій генетичний код, щоб розуміти, що може трапитись у майбутньому. А тоді - пластика, переливання крові, робота із стовбуровими клітинами. До слова, у Франції провідні клініки при народженні дитини пропонують брати їх із пуповини та заморожувати, аби в майбутньому "відремонтувати" тіло. Дорога та дуже спецефічна процедура, яка заперечує сталі цінності.
Але все це ілюзія безпеки, як аірбек (подушка безпеки, - Gazeta.ua) у вашій машині. Кінець у всіх одинаковий. Найкращий спосіб перемогти смерть - давати нове життя. Коли вдома багато дітей, - це чудовий спосіб помолодшати. Ще один спосіб - мистецтво. Література, малювання, музика. Воно вічне".
У своїх книжках, зокрема, у романі "Ідеаль" Беґбедер часто висміює суспільство, яке підкорене фізичній красі. Письменик намагається протистояти шаблонам:
"Називаю це явище "Фашишизмом" від "Фешн". Насправді я теж жертва культу краси. Це через відсутність інших цінностей у нашому суспільстві.
Індустрія краси - реклама брендів, їх стратегія розвитку та збагачення. З часом це явище стає все масовішим, зокрема, через появу соціальних мереж, таких як Іnstagram. І на це ведуться молоді дівчата: прагнуть ідеалів, прагнуть самі стати ідеалами. Їм здається - це бажання спонтанне. Та це диктатура моди. А втрачають вони важливу річ - приватність. Їх тіла стають суспільним надбанням. Це відбувається дуже швидко. Ми тут безсилі.
Мене часто звинувачують у надмірній відвертості, можливо, у порнографічності деяких сцен. Але порно - це консумація нашої сексуальності. Раніше сексуальність була темою табу. Фантазували дуже відверто і брудно. Щоб виправити цю ситуацію, - про неї потрібно говорити. Сексуальне виховання - це вкрай необхідна дисципліна. Діти мають розуміти, як функціонують їхні тіла та що з ними робити. А вже потім можна їх навчати коханню.
Хоч у своїй найтиражованішій книзі я пишу, що "Кохання живе три роки", - це не завжди так. Щоб довго триматись разом, - треба бути незбагненним і незрозумілим один одному. Не можна привласнювати один одного. Один читач казав мені: "Я живу із своєю дружиною понад 10 років. Я сплю із нею в одному ліжку, але я її зовсім не знаю". Можливо, це секрет тривалого кохання", - розповідає Фредерік Беґбедер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас і мирні: розповіли 11 вражаючих історій цивільних людей війни
Під час роботи над своєю найграндіознішою книжкою "Селінджер і Уна" Беґбедер мав нагоду зустрітись із великим американським письменником Джеромом Селінджером, який мав потужний вплив на суспільство. Фредерік цим не скористався:
"Був перед дверима будинку, але відчув параліч у тілі. Із великої поваги до нього. Селінджер зробив свій вибір. Він став самітником. Не смів порушити його спокій.
Дорога до нього була важливішою, ніж зустріч із ним. Якби я з ним зустрівся, то не написав би свого найкращого роману "Уна і Селінджер". Це розповідь про відчайдушне кохання письменника. У 20 років Селінджер закохався в Уну О'Ніл, яка згодом стала дружиною Чарлі Чапліна. Те кохання було таким же ж неможливим, як і моя зустріч із ним.
Вважаю, що найгарніші історії кохання - ті, які не відбулися. Селінджер був моєю музою. Чи треба зустрічатись зі своїми музами? - Не знаю".
Фредерік Беґбедер також відомий у кіноіндустрії. Писав сценарії, виступав режисером та у фільмі "99 франків" за його ж книжкою зіграв головну роль:
"Робота над фільмами дає мені те, чого не дає література: колективну робота. Коли пишу, почуваю себе дуже самотнім. А знімати фільми - це один із способів спілкування. Тому коли на афіші написано "Фільм Федеріка Беґбедера", - це брехня. Це фільм "Беґбедера і ще сотні митців".
Це спосіб тримати себе у формі. Коли створюю фільм, то ніби пишу поезію японською.
Працював над фільмами "Ідеаль", "Кохання живе три роки", "Брехня", "Який ти прекрасний", "99 франків" та інші".
Тема нової книжки Беґбедера розповідає про роботизоване майбутнє. Письменник припускає й те, що людству доведеться летіти на іншу планету. 3 речі, які Беґбедер взяв би з собою на Марс:
"Марс не таке вже і гостинне місце. Холодна вітряна пустеля. Треба було б взяти немалу кількість книжок. Є такі книги, які ніколи не зможу дочитати на Землі. "Улісс" Джеймса Джойса, "Людина без властивостей" Роберта Музіля та "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста. Книжки наповнені сенсом, якого тут мені не збагнути, які тут не дочитаю. А там не буде можливості засумувати.
До слова, читав Андрія Куркова. Чудовий письменник, знає французьку. Мрію зустрітись із ним. Сподіваюсь, невдовзі. Ще один із моїх улюблених авторів - Гоголь. У нього талант описувати дурні риси суспільства в іронічних образах смішно та захопливо.
Хоч це справжня дурниця - довести до такого стану нашу планету, щоб шукати краще місце для життя. Це як залишити рай і летіти влаштовуватись до пекла. У нас залишилось дуже мало часу, щоб врятувати Землю".
19 вересня завершився перший день 25 ювілейного Book Forum. У рамках найбільшого літературного фестивалю країни анонсували понад 900 подій. Головною локацією Форуму є площа перед палацом Потоцьких, однак книжкова подія охопить ще 40 інших локацій у місті Львові.
3 
1
Коментарі