"Стріла влучила в ліву руку і пройшла навиліт" - що говорять про Таїсію Петрову в школі, де вона ледь не убила вчителів

14

19-річна Таїсія Петрова, яка 6 вересня поранила з арбалету двох учителів – зростала у релігійній родині й не хотіла отримувати внутрішній ID-паспорт. Булінгу не піддавалася, заявили у школах, де вона навчалася.

Інцидент стався 6 вересня у полтавській школі №11 на початку 11:00. Таїсія зайшла в середину через боковий вхід. Піднялася на другий поверх в один із класів та вистрілила у спину вчительці, яка вела урок. Тоді пройшла коридором та випустила стрілу в іншого педагога. Вона отримала поранення руки. Арбалет у нападниці відібрав учень, який повертався з уроків фізкультури. Таїсію затримали. Учительок доправили в лікарню. Травми обох виявилися не тяжкими.

8 вересня Київський райсуд Полтави відправив нападницю під арешт на два місяці. Під час засідання Петрова пожалілася на булінг з боку учителів та дітей в усіх трьох школах, де вона навчалася. Мовляв, усюди стикалися із цькуванням, але не розповідала про це батькам.

В закладі, де здійснила напад, Таїсія провчилася до п'ятого класу.

- Шкодую про свій вчинок. Ці учителі ні в чому не винні, - заявила полтавка під час засідання. Однак не змогла пояснити, що саме стало "спусковим механізмом" для такого вчинку.

Кореспондентка Gazeta.ua побували в школі №11, де дізналася подробиці нападу. З'ясувала ексклюзивні деталі про шкільні роки Таїсії та її родину. Поговорила із сусідами сім'ї.

Одинадцята школа знаходиться на вул. Маршала Бірюзова – неподалік полтавського Авіамістечка, де за радянських часів отримували житло здебільшого військові. Поруч із закладом вже кілька років добудовують спорткомплекс, який має стати одним із кращих в Україні та приймати змагання із різних видів спорту.

Територія школи огороджена невисоким парканом з металевих прутів. На подвір'ї четверо школярів. Сидять на колись розфарбованих масляною фарбою пеньках. Поряд до липи пристебнутий велосипед.

 

- Після цього випадку нам провели навчання. Розповіли, що робити, якщо таке буде. Треба повідомити старших і якщо почнуть стріляти – ховатися під парти, - розказують учні мружачись від сонця. – Батьки не бояться пускати у школу. Та і ми не злякалися. Тим більше тоді нас не було. Ходимо вчитися на другу зміну.

Майданчик із пеньками - розташований біля бічного входу до школи. На зачинених пластикових дверях висять аркуші А4 із надрукованими попередженнями про масковий режим та про те, що стороннім вхід заборонений. Також роздрукований перелік класів та вказаний час, коли учні двох змін мають заходити до школи – 8:00 та 13:00.

О 10:30 у четвер у школі тихо - триває урок. Центральні вхідні двері відчинені. За ними зустрічає медсестра в фіолетовому форменному халаті поверх одягу. Вимірює температуру.

- До нас не можна стороннім. Що ви хотіли? – заступає вхід худорлява жінка. На червону футболку з коротким рукавом одягнула синій синтетичний халат. Схожий на той, що носять продавці чи перукарі.

Це – техпрацівниця. В її обов'язки входить прибирання першого поверху та чергування на вході до школи. Спеціалізованої охорони у закладі немає.

- Чи не страшно після інциденту чергувати на вході? - питаю.

- Страшно, конєшно. А якби сюди зайшла та постріляла? - відказує. - Я, правда, тоді не діжурила. На смєнє була інша технічка. Охорони в нас немає. Раньше сиділи. А оце перший рік, що відсутня. Тільки ми. Є камери. Відео переглядають всі, кому треба. Вчителі, буває, дивляться. Батьків у школу не пускаємо. Мусять чекати дітей за воротами. Можуть телефонувати їм та казати, що прийшли. Учні повідомляють вчителям. Виходять на вулицю у супроводі педагогів. Школярів передають тільки з рук у руки. Так само і зустрічають перед заняттями. Це шкільний розпорядок. Усі входи під час уроку зазвичай закриваємо на ключ. Відчиняємо на перерві, аби діти могли погуляти у дворі.

 

- Доброго дня. Не можемо вас пустити – правила безпеки, карантин. Стороннім вхід заборонений. Та і що ви там хочете побачити? – з-за рогу коридору виходить невисока струнка жінка середніх років.

Темно-зелений колір її костюму-двійки гармонує до кольору очей. Простора спідниця доходить до щиколоток. Говорить приємним голосом. Але по ньому відразу зрозуміло, що це директорка закладу – Валентина Олійниченко.

- Ніхто у нас не наляканий. Слідчі говорили з дітьми в присутності батьків. Психолог з учнями працює. Вивчає рівень тривожності. Заяви щодо булінгу – безпідставні, - розповідає Валентина Олександрівна. - У нас є штатний психолог, яка щороку проводить дослідження. Нічого такого немає. Це загальне ставлення в державі до вчителів. Нібито, всі педагоги агресивні і кричать на учнів. Дитина вчилася в нас у початковій школі до 5 класу. Хто її міг булити? Скільки часу з тих пір пройшло? Не було в неї конфліктів. І батьки не скаржилися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Планувала низку нападів і підпал: що знайшли у квартирі "мальвіни" з арбалетом

Арбалетницю затримали до приїзду правоохоронців. Поки їх не було – вона нічого не говорила про цькування, зауважує директорка.

Роздається дзвоник на урок. З вулиці у школу забігають учні. Хтось надягає маску, а деякі поспіхом дожовують шаурму. Фастфуд продають у кіоску за ворітьми школи.

За хвилину шкільні коридори пустіють. Із Валентиною Олександрівною піднімаємося на другий поверх боковими сходами – повторюємо шлях нападниці. До цього помічаю, що у коридорах першого поверху є камери відео спостереження. А над боковим входом і на сходах – відсутні. Таїсія ніби знала, що не потрапить під відеонагляд.

- Вона піднялася на другий поверх. Двері першого з боку сходів класу були відчинені. Через задуху, бо вікна виходять на сонячний бік, - говорить Валентина Олійниченко. - Учителька вела урок, стояла спиною до класу. Дівчина вистрілила їй у спину. Педагог відразу і не зрозуміла, що сталося. Бо з дівчиною уперше одна одну бачили. Там ще сиділа асистент вчителя, бо у класі навчається інклюзивна дитина. Як тільки стався напад - дорослі закрили двері, щоб убезпечити дітей.

 

Вистріливши, Таїсія пішла коридором далі. У цей час з іншого боку йшла завуч. Запитала у Петрової, хто вона та чому ходить школою. Таїсія розвернулася і навела арбалет.

- Мою заступницю врятували тільки те, що вона жестикулює при розмові. Спитала дівчину: "Невже будеш у мене стріляти?". І вона вистрілила, - продовжує директорка. - Стріла влучила в ліву руку і пройшла навиліт. Якби не рука - могла поцілити у шию або груди. Можливо, навіть у серце.

Відразу продзвенів урок і у коридор вийшли учні. Один із них забрав арбалет у нападниці. Віддала спокійно і не чинила опору. Не агресувала і не плакала.

- Відвели її в кабінет завуча. Вона сиділа перед нами, розвалившись на стільчику. Смоктала цукерку на паличці, - каже Валентина Олександрівна. - Я одразу їй представилася. Назвала посаду, прізвище, ім'я по-батькові. Спитала як її звати. Спочатку мовчала, а згодом відповіла: "Тая". У соцмережах її називають психічкою. Але вона не поводилася, як хвора. Виглядає, як людина, що виконала свою роботу. Говорила грамотно російською мовою. Я питала: "Чому така гарна дівчина прийшла до наших вчителів? Чи має претензії або образи?". Вона мовчала. А коли я запитала, навіщо прийшла убивати, то відказала про мене: "Она мне не нравится. Я не хочу с ней разговаривать, уберите ее".

 

Коли директорка вийшла з кабінету, Таїсія лишилася розмовляти з завучем, яку поранила. Не намагалася перепросити і не тікала. Сказала, що вчилася у початковій школі. Учителі підняли документи та дійсно знайшли прізвище Таїсії серед учнів. З'ясували, що живе в одному будинку зі своєю першою вчителькою – Людмилою Іванівною Литвин. Педагогиня це підтвердила. І заявила, що Петрова була старанною ученицею без відхилень у поведінці.

Поранена вчителька української мови та літератури Олена Оверченко – лікується на стаціонарі. Їй зробили щеплення від правця та лікують антибіотиками. Стріла потрапила жінці у м'які тканини спини та не пошкодила кістку. Заступниця директорки Ірина Вікторівна – одужує вдома. Їй наклали шви, то ж мусить щодня їздити на перев'язки. Обидві учительки не хочуть спілкуватися зі ЗМІ.

- Така ситуація могла статися у будь-якій школі. Просто так співпало, що дорогою їй трапилася саме моя, - вважає Валентина Олійниченко. - Вважаю, що освітні заклади охороняти потрібно. І охорона має бути професійною та комунальною. Раніше школу охороняла "Кобра", сидів охоронець у вестибюлі. З родини на навчальний рік збирали 60 гривень. Але під час карантину батьки обурювалися, чому мають платити, коли діти вдома сидять? Тож ми відмовилися. Цього року гроші на охорону не збирали. В штаті у нас немає охоронця. Навіть чергової не передбачено – техпрацівники просто підчерговують і питають хто приходить.

Дорослі підводять дітей до школи на другу зміну. Правила знають і на шкільний двір не йдуть. Чекають поки за дітьми не прийдуть учителі. В затінку невисокої липи неподалік воріт - сумирно стоять троє школярок із рюкзаками на плечах. Навчаються у четвертому класі. Поруч із ними дві жінки пенсійного віку і високий коротко стрижений чоловік.

- Водю онуку в школу і забираю. Боюся, щоб сама ходила. Перший урок без десяти дванадцять починається, - переминається з ноги на ногу жінка в мохеровій кофті. Не називається. - Охорону нам вже пропонували. І я думаю, що вона буде.

 

- А давайте порахуєм. Торік ми за охорону платили 60 гривень. А цього року в полтавських школах платять з родини по 350, а то й 400 гривень, - приєднується до розмови 58-річний Володимир. - У нас півтори тисячі учнів. Помножте, розділіть на кількість місяців охорони. І отримаєте суму в майже 60 тисяч на місяць. Це получить фірма. Забере всі гроші. А три охранника, які працюватимуть - отримають зарплату тисяч по шість.

- За ці гроші наймуть якихось людей, що просто сидітимуть, - каже друга жінка. – Щоб діти були у безпеці – охорону має забезпечувати міська влада.

Родина Таїсії Петрової проживає за декілька кварталів від 11-ї школи. Живуть на верхньому поверсі гуртожитку "малосімейки". Мати – медична сестра в психлікарні, батько – співробітник міськгазу.

Сусіди говорять про родину неохоче. В один голос стверджують: нічим не виділяються з-поміж інших.

- Я живу на третьому поверсі, вони – на п'ятому. Матір в обличчя не знаю, а батька періодично зустрічаю. Спокійний, завжди вітається, - молода жінка з сірою пов'язкою у тон до довгої сукні викочує на вулицю дитячий візочок.

 

Від дитячого майданчика до під'їзду біжить світловолоса дівчинка років п'яти. Швидко підіймається сходами і забігає в під'їзд. За мить повертається з яскравим жовто-рожевим самокатом. До ґанку підходить сива жінка років 50. Широко посміхаючись, допомагає дитині спуститися сходами.

- По крайнєй мєрє, не алкоголіки, - говорить. - Може, сусіди, які з ними в блоку щось і чули. Але в будинку нічого не говорять про них, щоб були якісь скандальні чи ще щось. Дівчина спокійна і ввічлива. Подумати про неї погано не могли.

На питання, чи давно Тая має яскравий зелений колір волосся - несподівано відповідає її онука.

- Вона недавно в зельоний покрасилася! А раньше була розового! – вигукує і ховається за бабусину спідницю.

Мешканці підтверджують, що Таїсина перша вчителька живе у цьому ж будинку, тільки в іншій половині. Конфліктів у неї з родиною Петрових не було.

Таїсія Петрова встигла повчитися у трьох школах. З п'ятого класу ЗОШ №11 батьки перевели її до школи №36, яка знаходилася на міській околиці в сели Рибці. Після завершення 9-го класу Таїсію перевели у школу №9.

До неї від будинку, де мешкають Петрови - їхати шість-сім зупинок. Розташована серед парку та має декілька проходів на територію. Огорожа не закривається – по суті, це прохідна дорога. Охорони в школі теж немає – її функції так само виконує техпрацівниця і нічний сторож. Однак у закладі є тривожна кнопка. Її колись натискали аби викликати охорону, щоб утихомирити хуліганів, кажуть у ЗОШ.

- Коли Петрови подавали документи, то сказали, що дитина хоче продовжити навчання в профільному класі, - розповідає директорка школи №9 Вікторія Годня. - У нас клас української філології невеликий і були місця. Причин, чому пішла з іншої школи - не з'ясовували. Вчилася добре. З булінгом у випускних класах вона не стикалася.

 

Спростовує версію з цькуванням і класна керівниця Петрової Валентина Матвєєнко. Мовляв, ні дівчина, ні батьки – не зверталися із повідомленнями про конфлікти з іншими учнями або педагогами.

- Думаю, справа не в булінгу, - говорить учителька. - Я дивилася, що вона казала в перший день, у другий і третій. Спочатку говорила, що пішла на вчинок спонтанно під впливом сну. Потім заявила, що це був протест. А вже далі сказала про булінг. Слова кардинально різнилися між собою. Моє особисте враження - дитина не отримала чогось очікуваного від перебування в школі. Тому і змінила три заклади. Але, щоб дружити, треба ж і самій якісь кроки назустріч робити. Вона у колективі їх ніколи не робила. Але і не була конфліктною чи порушницею.

Таїсія постійно дистанціювалася від колективу, кажуть у школі. Приходила, вчилася і йшла додому. Активної участі у житті класу та школи не брала. На суботники йшла не охоче і часто шукали приводи їх взагалі не відвідувати. У той же час сумлінно виконувала особисті завдання, які отримувала від учителів, стверджують у закладі.

- Конфліктні ситуації бувають – у нас майже тисяча дітей. Ніколи конфлікти не залишаємо поза увагою. Намагаємося вирішити без батьків. Але якщо потрібно, то залучаємо їх, - говорить Вікторія Годня. - Якщо батьки бачать, що дитині треба попрацювати з практичним психологом, то мають написати заяву. Інакше, спеціаліст не має права працювати з учнем.

Фото: Ольга Стенько

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Неадекват накинувся з кулаками на медиків: йому відмовили в Covid-сертифікаті без вакцинації

Одну складну ситуацію з Таїсією таки мали, додає директорка.

- Ситуація була напружена. Батьки категорично протестували проти отримання нею ID-паспорта. Вони вважали що це, м'яко кажучи, не потрібно. Писали заяви в різні інстанції з проханням дозволу отримати дитині звичайний паперовий документ. А у нас якраз йшла реєстрація на ЗНО. За визначенням її проводили лише за даними паспорта і у той рік тестування було обов'язковою умовою для отримання документу про повну середню освіту. Ми доклали максимум зусиль – провели безліч консультацій, писали клопотання аби Таїсії дозволили зареєструватися на атестацію за свідоцтвом про народження. На щастя, Харківський регіональний центр оцінювання якості освіти дозволив здавати ЗНО без паспорта - лише зі свідоцтвом про народження. Вона успішно склала тести.

Відмову від ID-картки батьки пояснили релігійними переконаннями, пояснили в школі.

 

Про інцидент з Таїсією учителі школи №9 дізналися із соціальних мереж. Коли затримана заявила про булінг – у заклад почали дзвонити колишні учні та їх батьки, переконують у ЗОШ.

- Нам стали телефонувати і писати слова підтримки, - говорить Вікторія Годня. - Люди обурюються за цей її наклеп. У нас такого з нею не було. Але вона грамотна дівчина. Завжди мала здатність аналізувати, логічно мислити, висловлювати власну думку. Тепер вчиться, причому успішно, на психолога. Вивчила всі ці терміни. Я не знаю, що могло статися, що штовхнуло на такий крок. Але думаю, що причина є, і вона формувалася не один рік. Щось робилося з цією дитиною.

×