"Когда вышел с поезда, вздохнул с облегчением. Ведь я на родине", — розповідає 32-річний Олександр із Запоріжжя. Він чотири місяці безкоштовно працював на залізниці у Хабаровському краї Росії. Замінював старі шпали на нові. — Как бы там ни было, а дома лучше. Рад, что вернулся живым".
Олександр народився у селі Запорізької області. Його виховував батько, який помер. Після армії залишився в обласному центрі. Працював водієм, вантажником, різноробом, винаймав квартиру.
— Ні постійної роботи, ні кутка, — каже. — Заробітків ледь вистачало на їжу. І постійні проблеми через безгрошів"я.
2007 року Олександр дізнався про роботу в Хабаровському краї. Треба було міняти шпали на коліях.
— Я загорівся. Обіцяли 900 доларів плюс проживання, харчування, дорога. До того ж моя мама жила десь у Хабаровському краї. Я не бачив її з дитинства, надіявся знайти. Погодився. Думав, як зароблю, куплю квартиру.
До Хабаровська із компаньйонами їхали поїздом дев"ять днів. Там пройшли медогляд — і знову на потяг до Сибіру.
— Вийшли, а навколо ліс, тайга. 30 градусів морозу і снігу по пояс. Бригадир зустрів, забрав паспорти.
Ремонтники прокидалися о шостій ранку. Після сніданку виїжджали КамАЗом до місця роботи.
— Виривали гвоздодьором костилі, які кріплять рейсу до шпали. Рейси піднімали, старі дерев"яні міняли на нові, бетонні. Все вручну. За день міняли 40-50 шпал, коли місцеві встигали тільки чотири-п"ять. Коли обурювалися, бригадир лаяв. Пресував усіх, хто був незадоволений. Скільки хотіли провчити, не виходило. Тільки доходило до діла — всі ставали в сторону, бо ж на чужині. Кожен сам за себе.
Заробітчани жили у вагонах. В купе по двоє.
— Комфорту ніякого. Часом сиділи без електрики. Постіль обіцяли міняти, але не робили цього. Прати ми не могли. Як відробиш 16 годин, то хочеш тільки спати. Годували в основному кашею. Але то якісь помиї. Ніяких супів, борщів, м"яса. Їжа малокалорійна. Доводилося замовляти продукти з міста, щоб не вмерти.
Скажи спасибо, что я тебя здесь держу
За кілька місяців ремонтники почали тікати.
— Дивишся, а щодня по кілька зникають, — продовжує. — Пішли в купе, а речей нема. Вночі злиняли. Зрозумів, що тут щось нечисто. Та терпів. За чотири місяці відкрилася виразка, гіпертонія серця перейшла з третьої стадії в першу. Забрав у бригадира паспорт, вимагав заплатити за роботу. Дали тільки 10 тисяч рублів на квиток і на харчування в поїзді. Як вийшов у Запоріжжі, в кишені було 100 рублів — 25 гривень. Усе. Але мені хоч на харчування дали, а іншим тільки квиток купували.
У Запоріжжі Олександр працює різноробом. Одружився, чекають дитину.
33-річний запоріжець Володимир про роботу в Сибіру дізнався з оголошення. Йому обіцяли щомісячний розрахунок, але нічого не платили. Довелося тікати.
— Морально не витримував ні роботи, ні бригадира. Вночі вкрав свій паспорт і злиняв до траси. Це за 2 кілометри. За 5 годин дійшов до села. Напросився на роботу в колишній автопарк. Розбирав будівлю і охороняв. Мені нічого не платили, тільки годували і давали притулок. "Скажи спасибо, что я тебя здесь держу", — казав мені шеф. Згодом бригадир мене знайшов, забрав назад на залізницю. Коли вже не міг працювати, купили квиток додому. Все, що заробив за вісім місяців.
У лютому запорізькі міліціонери заарештували п"ятьох чоловіків, які вивозили земляків до Сибіру. Загалом понад 100 потерпілих.
— Росія виділяє пристойні гроші для утримання залізниці в належному стані, — каже 32-річний Ігор Ворона, слідчий Управління по боротьбі зі злочинами, пов"язаними з торгівлею людьми. — На зарплатню, соціальне забезпечення ремонтників, страхові поліси тощо. Всі ці гроші осідали в кишенях цієї п"ятірки. Вони вербували земляків кілька років. Доля деяких заробітчан досі невідома. Зникли безвісти. Організатор же мав 4-поверховий особняк у Запоріжжі, нерухомість в Арабських Еміратах, Іспанії, дорогі машини і пристойні банківські рахунки. Співучасники теж не бідували. Тепер їхнє майно арештоване.
Чоловікам загрожує до 12 років в"язниці.
2 
1
Коментарі