22-річна Анастасія Антошинська лежить у лікарні міста Чернігів. Їй ніде жити. Три тижні тому вона утекла від співмешканця Владислава Козлова.
— Семимісячною мене знайшли на смітнику, — зітхає Анастасія. На її обличчі — синці. — Батька й матері не знала. Пройшла будинок маляти, дитбудинок, інтернати. Вчилася добре, педагоги хвалили, навчилась їсти варити. Після школи вивчилася на тракториста-машиніста. З восьми дівчат на чернігівське "Хімволокно" взяли п"ятьох. А мені, Каті Новик і Бажені Басенко не стало місць. Отак і почалося. Ні житла, ні роботи, ні родичів. Якось влаштувалася ученицею крутильниці-мотальниці.
Анастасія познайомилася із 45-річним слюсарем Дмитром Костевичем. Згодом переїхала до нього.
— Діма обув, одів, грошей дав. Навіть сказав кинути роботу. Два роки жили чудово, та прописувати мене не хотів. Казав: "Я старший, епілептик, помру скоро. Думай, як далі житимеш". Випивав. Через це сварилися. У розпалі одної суперечки він мене вигнав. Сиділа, плакала під нічним клубом. Там познайомилася із Владиславом Козловим. "Я не п"ю, живу у двокімнатній квартирі. Ходімо до мене", — запропонував. Я пішла. Спочатку було добре. Гуляли вулицями, ходили в кафе на каву, я готувала поїсти. На роботу не ходили, жили з того, що помагала Владова мама. Він говорив, що розбагатіє, як 32 тисячі разів прочитає мантри. День сидів за комп"ютером, слухав музику, а я розгадувала сканворди.
За кілька місяців чоловік почав бити співмешканку.
— Уперше вдарив, коли я назвала лайном його улюбленого співака, — зітхає Анастасія. — Мабуть, треба було змовчати. Потім я влаштувалася у вино-горілчаний відділ магазину "Седам". Виставляла пляшки, тягала ящики. З сьомої ранку до 11-ї ночі на ногах. За день напахаєшся — не хочеться ні їсти, ні пити. За місяць почалося. Приходжу додому, а Владу — давай, як раніше, по три-чотири рази: "Тягаєшся з охоронцями, того й мене не хочеш". Я божилася, що не зраджую. Та він не вірив, лупцював.
У розпалі ревнощів Владислав побився з охоронцями магазину.
Стала на коліна, ридала, каялася. Худюча, брудна, побита
— Довелося кинути роботу. Наче змирилося, забулося. Через кілька місяців пішла перебирати яблука. Знову втомлювалася. А Влад за своє: "Ти там мутиш із мужиками..." Поб"є, синя ходжу. Якось так побив, що відвезли до лікарні. Опісля в соціальному центрі жила. Та він умовив вернутися, квіти подарував. Помирилися перед Новим 2009 роком, а з лютого почалися побої. Лупцював щодня: "Зізнавайся, хто тебе лапав?" Куди йшов, двері замикав, скрутив ручки на вікнах. "Поки не зізнаєшся, на волю ні кроку", — казав. Плакала, просила. Казала, спитай у людей. А він: "Навіщо? Моєї думки ніхто не змінить. Признавайся, перестану бить". Вирішила отруїтися, випила таблетки. Він побачив пусті упаковки, змусив виблювати, побив: "Мені подобається дивитися, як ти корчишся". Вирішила казати, як він хоче. Питає: "Мутила з іншими?" Да, відповідаю. Після цього він мене голими сідницями садовив на розігріту газову плиту. Закривав рота, щоб не кричала.
Жінка втекла через кватирку, поскаржилася міліціонерам.
— Паспорта мого Влад спалив. Іти було нікуди, ночувала у під"їздах, — продовжує Анастасія. — Три дні й крихти в роті не було. Зійшлася з пияками, бо вони дали поїсти. За тиждень пиятики зрозуміла — пропаду. Потім пішла в Дім молитви.
— Настю я побачив на богослужінні, — розповідає Володимир Висоцький, пастор церкви Віри Євангельської. — Вийшла, стала на коліна, ридала, каялася. Худюча, брудна, побита. Миряни її викупали, перевдягли, відвели на кухню. Видно було, що вона кілька днів не їла. Просила їсти кожні 15 хвилин. Надвечір наступного дня Насті заболів живіт. Лікарі обстежили, відправили в гінекологію. Ми можемо дати їй одяг, харчі, але не житло і роботу.
Владислав Козлов за фахом учитель трудового навчання. Його мати Ніна Андріївна — вчителька музики. Працює на двох роботах, доглядає город, носить їжу і гроші синові.
— Мій син не бив Настю, — каже жінка. — Відтоді як вона пішла від нього, невідомо, де бродила. Судити її не хочу, проте Настя іноді приходила п"яна. Сварилися часто, бо вона провокувала Влада. А він сподівався її перевиховати. Настя неодноразово йшла від сина, потім верталася. Він приймав, певно, закохався. Хоча я не раз казала: "Не ти їй потрібен, а наша квартира". Є люди, які налаштовують Настю добиватися квартири. Приходжу днями до Влада, а у дверях записка: "Я во второй гинекологии. Надо серьезно поговорить. Настя".
1 
1
Коментарі
8