30 травня Броварський райсуд Київщини продовжив розгляд справи 34-річного Віталія Запорожця із села Семиполки. Торік 4 вересня він застрелив 37-річного Миколу Симоненка, начальника місцевого відділу міліції.
На засідання під суд приходять близько сотні прихильників Запорожця: односельці, члени Комітету визволення політв'язнів, представники об'єднання "Свобода". У приміщенні не вистачає місць, чоловіки сідають на підлогу. Суддя Тамара Міхієнкова відмовляється прийняти свідчення вісьмох очевидців з боку захисту. Оголошує перерву. Люди обурюються.
— Якщо в державі немає справедливого суду, то народ повинен сам встановлювати справедливість, — активістка Тетяна Близнюк сідає у крісло судді. Слідом за нею на стіл вискакує Ганна Сінькова, кричить: "Свободу Запорожцю!".
Міліціонери хапають жінок і виводять із зали. За них заступаються присутні чоловіки. Правоохоронці затримують сімох і везуть до райвідділу.
Прихильники Віталія Запорожця блокують дорогу двом міліцейським автозакам і білому "ланосу". Кричать "Бандити, міліція — одна коаліція!". Їх розганяють бійці спецпідрозділу "Беркут".
Віталій Запорожець вистрелив у Миколу Симоненка, коли міліціонер почав його бити, викрутив руку. Це сталося біля кафе "Лелека" на вул. Київське шосе у Семиполках. Заклад досі працює. Продавщиця, жінка років 40 у синьому фартуху, не хоче згадувати той день.
— Я покажу, де всьо було, — з-за столу встає відвідувачка. Бере велосипед "Аист" і переходить дорогу. — Отут була дискотека, — показує на прибудову біля кафе. — Після вбивства її закрили. Тут лежало тіло.
Асфальтованою дорогою йдемо на вул. Остерське шосе, де жив Віталій Запорожець.
— Я не підтримую ні Запорожця, ні Симоненка, — каже жінка. — Але як на другий день сусід розказав, що участкового завалили, аж перехрестилася. Симоненко заслужив. Не раз було нап'ється і совається по селу. Якраз перед смертю стукає мені у хвіртку. А то вже ніч. Я думала не пускати, але він почав кричати на всю вулицю. П'яний, ледь язика волочить. Усівся за стіл, питає: "Де твій сусід? Він мені треба вже, ідіть шукайте". Сам голову повісив на руці, очі закочуються. Почала просити, щоб ішов собі, бо пізно і нікого тут не знайде. Той сусід тоже міліціонер. Певно, Симоненко хотів у нього випити.
Біля невеликого цегляного будинку Запорожців росте вишня. Ґанок — у тріщинах, похилився. На зелених воротах приварені ковані тюльпани. У дворі три курки п'ють воду з алюмінієвих мисок. Праворуч від хати — хлів, за ним — льох.
— Вибачте, що не прибрано, — каже 67-річна Наталія Запорожець, мати Віталія. — Я хворію, та й не до того зараз. Осталось тільки трохи курей. Свині продала, корову теж. Віталій молоко любив, сам її доїв. Собаку розстріляли міліціонери, коли робили обиск.
У будинку вогко. Грубка в кімнаті вкрита тріщинами. Поряд на столі стоїть старий будильник, стос газет, запакований шматок твердого сиру, пачка чаю.
— Це син Володя завтра повезе Віталіку, — каже Наталія Яківна. — Я не їжджу, бо не можу дивитися, як він у наручниках сидить. Останній раз бачила його 3 вересня. Ми на півтори тисячі гривень купили таблєток від туберкульозу. Завезли в Чернігів, де Віталік сидить. Лікар не взяв: "Не положено". А я ж просто хотіла для всіх тих заключонних передати. Але якщо Луценко з Юльою нічого не можуть зробить, то шо ми, прості селяни?
Обиск робили, як я була у відділку. Вкрали 5 тисяч гривень, Віталікові футбольні бутси. Фотографій було два кульки. Теж позабирали. Просила повернути, це ж пам'ять. Не знаю, чи побачу його живим.
Кімната Віталія праворуч. На дивані лежать дві історичні книжки.
— Це хлопці зі "Свободи" передали. Віталік список склав. Просив знайти ще Брюса Лі "Путь опережающего кулака" і "Чорну раду" Куліша.
На стіні біля дивана висить пара боксерських рукавиць.
— Це теж Віталіка. Ще коли вчився в інституті в Києві, то ходив на бокс.
Жінка розповідає, що Микола Симоненко часто погрожував сину.
— Весь час чіплявся. Раз у селі десь покрали каструлі. Він дзвонить до Віталіка. Каже: приїжджай, будемо розбиратися. Я взяла телефон, питаю: шо за каструлі, стільки можна допікати? Приїжджай, кажу, я тобі на чердаку наберу каструль, щоб ти вже успокоївся.
Віталій Запорожець був мисливцем, мав зареєстровану рушницю. Із неї й вистрелив у міліціонера.
Вулицею у синіх спортивних штанях і майці йде до магазину 44-річний Анатолій Козелецький.
— Коли почули вистріл, усі повискакували на вулицю. Симоненко лежав на дорозі. Почали визивати "скору". Ми з другом пішли додому. Тільки полягали спати — стук у двері. Відкриваю — мєнти. Руки заламали, за низ стиснули: "Всьо, ти вже не будеш мужиком". Заскочили в хату, мене і мого друга вивели на вулицю, почали бити. "За Симоненка!" — кричали. Вони всіх тероризували. Одному чоловіку електрошокер приставили до горла і включили на повну. У нього й досі шрам.
На вул. Щорса люди розходяться з базару.
— Скільки село натерпілось того Симоненка, всього не розказати, — із білого "фольксваґена" виходить 46-річна Лілія Кучерук. — Одного разу йшла моя дочка Оля по вулиці. До неї підбігли чужі хлопці, вихопили телефон і втекли. Апарат знайшли. Вона пішла до Симоненка, щоб відпечатки зняв. А він сказав, що зніме відпечатки її грудей, бо в неї вони здорові. Вона від стида не знала куди діватися, прибігла додому. Ще одна історія. Не буду називати імені жінки, ще обідиться. Симоненко колись прийшов до неї додому, приставив пістолет до голови — вона від страху під себе сходила. Отакі п'яні ігри в нього були. В останній свій вечір Симоненко побив хлопців біля гральних автоматів. Знав, що здачі не дадуть. Зразу сказав: одне слово — і буде в кармані наркотик.
Лілія Кучерук їздить на всі засідання суду у справі Віталія Запорожця. Здала 1 тис. грн на адвоката. Всього односельці зібрали понад 15 000 грн.
— Того вечора Симоненко п'яний був, Віталіку руку вивихнув. Вона в нього звисала до колін. Якби Віталій був такий поганий, за ним стільки б людей не йшли. Да, багато селян стоїть у стороні. Бояться, бо їх міліція залякала. Думаєте мені нічого не буде за те, що кажу це? Буде. Але я не боюсь.
— Дивує, що колишня жінка Симоненка вимагає від Запорожця 200 тисяч компенсації за моральну шкоду, — додає Оксана Поляк, 35 років. — Вона ж із ним уже два роки не жила. Я теж їжджу на суди. Будемо звертатися в Київ до Верховного суду. Віталіка я добре знала. Тут люди які? Картоплю посадив, зерно посіяв, чекає врожаю. Віталік не з таких. Грав у футбол за сільську команду, постійно в Київ їздив, чогось добивався. У 2006 році балотірувався на голову. Ну, не пройшов.
Жінки згадують, як після вбивства приїхали автобусами міліціонери.
— Підняли все село. Лякали: якщо через три дні Віталіка не знайдуть, то будуть палити хати. Все оцепили.
Новим дільничним у Семиполках призначили Михайла Олексієнка.
Його кабінет — в одному приміщенні із сільською радою, поштою та відділенням Ощадбанку. Застати Олексієнка на місці не вдалося. Сільський голова Микола Василенко говорити про Віталія Запорожця не хоче. Тільки каже:
— Не такий він вже й добряк, як розказують. Приходив раз до мене, влаштовував скандал, хотів безкоштовно землю приватизувати.
"Поки суд іде, його не б'ють — бояться"
Віталій Запорожець отримав диплом юриста, працював за спеціальністю у Броварах. Останнім часом — охоронцем у Києві.
— Зараз у Віталіка ніякого настрою, — каже його брат 33-річний Володимир Запорожець. — Що можна казати, коли світить пожизнєнне. Останній раз був у нього 2 червня, передавав продукти. Він ділиться ними із п'ятьма сокамерниками. Такі попалися, що не мають рідних. Навіть взути їм нічого. Віталік каже, поки суд іде — його не б'ють, бояться. А як зачитають вирок — тоді вже й кончать.
Володимир пригадує, що брат мав організаторські здібності.
— На сільського голову двічі балотувався. Із сільським головою у нього відносини були не дуже. Спорили — то за землю, то за беспорядки в селі. Організовував футбол, без нього ні один матч не проходив. Ходив на охоту — качку, зайця зимою приносив. По барах рідко бував. Він же не п'є, не курить, — запевняє Володимир. — Після цього всього нас багато поддєржують. Постоянно питають, як Віталік. Назбирали селом 15 тисяч. Мати знайшла адвоката, дала гроші. Але відказалися, бо толку з нього ніякого. Віталік настояв. Поняв, що то тільки гроші викинути. Той адвокат лише головою на суді кивав.
Володимир не знає, чи мав Віталій дівчину.
— Я женився 14 років тому, а він із мамою був. Може, й водив когось, брехати не буду. Нас у селі з дитинства прозивають Гризунами. Колись святкували Віталіка день народження. Нам годов 6 було. Поприходили друзі, поставили на стіл повну миску яблук, так ми з Віталіком удвох їх умолотили. Тоді й причепилося прізвисько.
276
днів пробув під арештом 34-річний Віталій Запорожець із села Семиполки Броварського району Київської області. Його звинувачують у вбивстві працівника міліції при виконанні службових обов'язків. За це загрожує довічне ув'язнення.
2 
1
Коментарі
63