"Як не оддаси гроші за півсутки — повішу на тім плоті"

 

38-річну Тетяну Тищенко та її свекруху із села Нові Обиходи Немирівського району на Вінниччині односелець Дмитро Дідківський, 65 років, звинуватив у крадіжці. Коли між Тетяною і ним розгорілася сварка, чоловік ударив жінку по голові лопатою. Тепер протягом шести років щомісяця виплачуватиме постраждалій по 90 грн.

Родина Тищенків — переселенці із села Обиходи Житомирської області. Після Чорнобильської аварії все село переїхало на Вінниччину і стало Новими Обиходами.

— Обиходівцям 350 хат побудували, живемо тут уже 13 років, звикли. А Дідківські приїхали з Козятинського району тільки два роки тому. Он там живуть, — низенька смаглява Тетяна Тищенко показує в далечінь. — По сусідству з ними хата моєї свекрухи. Одного сина має — Івана, мого чоловіка. Він на заробітки їздить до Києва. Того дня якраз був у столиці. Я прийшла з роботи, працюю в школі техпрацівником. Дзвонить до мене свекруха. Каже, сусід напав. Прижав її до плоту і каже: "Оддавай  півтори тисячі гривень, які украла з невісткою. Як за півсутки не оддаси — повішу на тім плоті".

Тетяна рушила до Дідківських "розбиратися". Дмитро з дружиною якраз город копали.

— Я не хотіла сваритися, тілько думала попередити, щоб від баби відчепилися, — розповідає далі.

— Вона жінка чесна, колись прачкою була. А тут таке. Зав"язалася сварка між нами. Він до мене матами, посилати почав. Кажу: "Я-то пойду, але ви моєї баби не чіпайте". І тоді він як вмастить мені лопатою по голові! — показує ззаду на потилицю. — Добре, що тупою стороною. Як стояла біля плоту, то так і впала. А той ще підбіг і кулаками почав лупити.

Його дружина не намагалася вас захистити? — запитую.

— Та де там! Вона перед тим казала, що до ворожки ходила і та їй на мене показала. Та в нас тут вопше нема нормальних ворожок. А потім, як чоловік уже бив, то примовляла: "Правильно-правильно, так і нада тій суці". У мене вся ця сторона, — затуляє долонею пів-обличчя, — синя була. Не пам"ятаю, як додому дійшла, коли вирвалась. Вдома визвала міліцію.

Боюся тих грошей — вони всі в прокльонах

Наступного дня жінка поїхала до райцентру — написала заяву, зняла побої. Лікар наказав десять днів з ліжка не вставати — струс головного мозку, тріщина в черепі. Місяць Тетяна провела в лікарні. Після того звернулася до суду.

— Чоловік приїхав і зразу би йшов на розборки, ледве втримала, — згадує. — Рішили всьо через суд робити. Цілий рік справа тягнулася. То переносили, то якихось бумаг не вистачало, то сусід не з"явився.

З вироку суду потерпіла задоволена. Протягом шести років Дмитро Дідківський виплачуватиме їй зі своєї пенсії по 90 грн — за моральні та матеріальні збитки.

— Мені юрист порадив, що треба з нього гроші стягнути. Збирала усі чеки, квитанції, виписки з лікарні. Вийшло матеріального ущербу на дві тисячі гривень. Але шо то є? Копійки. У мене голова досі болить. Я як наркоман — на таблетках.

А за моральні збитки скільки запросили?

— Та багато. Адвокат казав писати більше, все одно дадуть менше. Я написала 20 тисяч, а дали п"ять. На пошті забираю гроші вже три місяці. Але чесно вам скажу: боюся тих грошей — вони всі в прокльонах. То я стараюся на себе не тратити. Краще заплачу за газ, за світло. А всі прокльони до них назад вертаються. Постійно з їхніми синами якісь біди стаються. Три хлопці має той вар"ят. Одного з учоби вигнали, іншого побили недавно.

У самих Тищенків дві доньки. Старша заміж вийшла, а молодша Оксана ходить у восьмий клас.

На вулиці нас чекають сусідки. Називають Тетяну "звіздою".

— Вона молодець, усе село за неї, — вигукує одна з них.

— Не дурно кажуть, що Дідківські як сюди переїжджали, то люди там палками за ними кидали — так їх погано проводжали, — додає інша.

×