29 листопада збігло шість років від дня вбивства колишнього губернатора Львівщини — Степана Сенчука.
— Ви не підкажете, де могила Степана Сенчука? — у п'ятницю зранку підходжу до охоронців Личаківського цвинтаря у Львові.
— А хто це такий? — один із чоловіків знизує плечима. — Поет?
Інший шукає прізвище у списку поминальних днів листопада.
— Степан Сенчук, 49-те поле, — зачитує. — Там у нас комерційні поховання. Одне місце коштує 40 тисяч гривень. А пам'ятники які, — хитає головою. — Кого попало там не ховають.
До 49-го поля від головного входу йти 10 хв. Перед меморіалом польських воїнів потрібно повернути ліворуч. Протискаюся між майже впритул установлених надмогильних пам'ятників. Тут поховані футболіст і тренер "Карпат" Лев Броварський, перший секретар обкому КПУ В'ячеслав Секретарюк, директор Західної електроенергетичної системи Степан Мельник.
Надгробок Сенчука — один із найбільших. Виготовлений із червоного і чорного мармуру. Над могилою бронзовий орел тримає стрічку з латинським написом Vita brevis — "життя коротке". Поряд є місце для другого поховання. На могилі десяток лампадок, білі й рожеві хризантеми.
— Пам'ятники тут красиві, хоч екскурсії води, — 62-річний Андрій Коваль прямує головною алеєю цвинтаря. — За 200 метрів звідси меморіал жертвам комуністичних репресій. 10 років добудувати не можуть.
На початку 2000-х Степана Сенчука вважали однією з найвпливовіших осіб у Львівській області.
Кажуть, свій бізнес розпочав 1978 року з того, що без дозволу дружини зняв з ощадної книжки гроші, подаровані на весілля. Перепродував дефіцитні товари. Очолював корпорацію "Еколан". 1998-го його обрали головою обласної ради, а наступного року призначили керівником облдержадміністрації. Понад два роки суміщав дві посади.
Уранці 29 листопада 2005 року Сенчук виїхав "лексусом" зі свого будинку в селі Брюховичі біля Львова. Зупинився біля автозаправки — там домовився про зустріч. У цей час із авто Сенчука порівнялися "жигулі", звідти випустили чергу з автомата Калашникова. Екс-губернатор загинув на місці.
— Злочин буде розкрито за місяць, максимум за два, — обіцяв тодішній головний міліціонер області Віталій Максимов.
Розслідування взяв під особистий контроль міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Винних не знайшли досі.
— Жодних коментарів про вбивство Степана Сенчука не даємо, триває слідство, — говорить минулого тижня прес-секретар обласної міліції Денис Харчук.
Кажуть, як основну версію слідство розробляло зацікавленість Степана Сенчука товариством "Львівсільмаш". Його вартість оцінювали у 100 млн євро. Інша версія — невиконання фінансових зобов'язань перед бізнесовими колами. Сенчук вклав великі суми у виборчу кампанію Віктора Ющенка. Можливо, заборгував.
Покійний губернатор Львівщини "нашоукраїнець" Петро Олійник заявляв, що вбивство — це попередження, виклик "помаранчевій" владі області. Адже Сенчук щоранку наодинці прогулювався із псом Брюховицьким лісом. Кілери могли зробити свою справу там, а не на відкритій трасі серед білого дня.
Старший син Степана Сенчука 33-річний Віктор є директором Лопатинського спиртозаводу в Радехівському районі. Молодший 30-річний Сергій очолює обласний осередок партії Єдиний Центр, депутат обласної ради. Розмовляти про покійного батька відмовився.
Дружина 55-річна Людмила по смерті чоловіка продовжила керувати "Еколаном". Два роки тому її статки оцінювали у $52 млн. Останнє інтерв'ю дала "Газеті по-українськи" через рік після вбивства Сенчука.
— Він мені казав: "Люда, ми ніколи не були бідними, ми ніколи ні в кого не крали. Голова на місці — працюй", — згадувала тоді. — Степан був владною людиною. Як сказав, так і мало бути. Кар'єру починав у Радехові, працював головним інженером "Сільгоспхімії". Міг узяти кілька літрів спирту, поїхати кудись і домовитися. Умів крутитися, із людьми говорити. Часто пропадав на роботі, місяцями був у відрядженнях.
"Звільнили його несподівано"
— Сенчук був непростий чоловік. У роботі з ним не проходило багатослів'я, треба було мати рівень фахової кваліфікації, — розказує 53-річний Тарас Федак. У 1999–2001 роках він був заступником Степана Сенчука, тодішнього голови облдержадміністрації.
Розмовляємо в кав'ярні на вул. Валовій у центрі Львова. Федак замовляє чай із лимоном.
— Степан Романович не боявся висловлювати свою думку першим особам держави. Спілкувався з ними на рівних. Пам'ятаю, одного разу застав його за телефонною суперечкою чи то з президентом, чи з прем'єр-міністром. Він прямо сказав: "Раз ви мене тут поставили, значить, ви мені довіряєте, і я відповідаю за все, що тут робиться". Звісно, на це були й об'єктивні причини. 1999 року Львівська область серйозно підтримала Кучму у другому турі президентських виборів. Тож Сенчук мав певний карт-бланш.
Що він зробив на посаді керівника області?
— Йому вдалося зібрати непогану команду. До підбору кадрів підходив скрупульозно — без погодження з ним не могли призначити жодного голову райдержадміністрації або державного підприємства. Налагодив стосунки з львівським керівництвом — а це тоді було дуже непросто. Саме завдяки Сенчуку чимало коштів із державного бюджету залучили на область. Варто згадати також приїзд до Львова Папи Римського, коли сюди з'їхалися півмільйона людей. Удалося провести все без непередбачених випадків.
Яка ситуація була в обласній адміністрації?
— Цілком товариська. Я міг у будь-який момент зайти до його кабінету із питаннями. Дуже рідко підвищував голос, матюків від нього теж майже не чув. Час від часу проводили неформальні зустрічі. Наприклад, традиційним було за кілька днів до Нового року збиратися на базі Західного оперативного командування. З'їжджалися всі перші особи області з дружинами, керівники міста, всіх районів. Харчувалися з військової кухні. У компанії Сенчук не був багатослівним, пафосних тостів не виголошував. Але було видно, що це — перша особа області.
Звільнили його несподівано. Того дня він летів на зустріч у Миколаїв (райцентр на Львівщині. — "ГПУ"). Перед від'їздами ми зазвичай проводили наради, отримували якісь вказівки. Усе було як завжди. А потім мені телефонує керівник одного з підприємств: "Включи телевізор". А в новинах уже гудуть — Сенчука звільнили. Тоді жартували, що він зайшов у літак губернатором, а зійшов звичайним громадянином.
2 
1
Коментарі
9