Лікарі Юрківської дільничної лікарні Тульчинського району Вінниччини власним коштом утримують 58-річного Володимира Меєчка. Донька не хоче його забирати, а в будинок для літніх людей його не беруть без паспорта.
— Не викинеш же його на вулицю, — каже 48-річний лікар Валерій Пантелімон. — Хати не має. Володимира Андрійовича знайшли в покинутому будинку в селі Журавлівка. Сільський голова відвіз його до будинку для літніх. Там виявили обмороження ноги, відвезли до райлікарні. 14 січня ногу ампутували, й Меєчка відправили в Юрківську лікарню.
Володимир Меєчко — худорлявий чоловік у світлому светрі й темно-сірих штанях. Ходить із милицями. Постійно дякує лікарям.
— Я родом із міста Єнакієво Донецької області, — каже. — Раніше працював шофером на автобусі. Минулої осені приїхав у село Вапнярки Томашпільського району. Тут жив мій брат. Але я не знав, що він уже помер.
У селі Володимир Андрійович зустрів чоловіка, який запропонував роботу.
— Цей гагауз має прізвище Скрипник, — каже Меєчко. — Зібрав людей у "газель", повіз у Барський район на фірму "Вінниччина", поселив у гуртожиток. Забрав у нас паспорта, щоб оформити на роботу. Сказав, що ми збиратимемо яблука. Обіщав 50 гривень у день. Ми працювали. Я збирав у селах Шипинки і Шевченково до морозів. Але закінчилося все тим, що він вивіз нас десятьох у лісосмугу біля села Шура-Копіївська і кинув.
Чоловіки розпалили багаття, чекали.
— Зв"язалися із керівником господарства Миколою Романюком, — каже Меєчко. — Він пояснив, що наші 21 тисячу гривень забрав Скрипник. Дав тільки на дорогу назад. Мені в Єнакієво треба 176 гривень, вирішив ще заробити. У селі Журавлівка знайшов закинуту хату. Перебивався, аж доки не обморозив ноги.
Володимир Андрійович не має родини. Його дружина, мати, зять і старша дочка загинули в автокатастрофі. Молодша донька, 30-річна Олена Осадча, з чоловіком живе в селі Богданівка Волочиського району Хмельницької області.
Закінчилося все тим, що вивіз нас у лісосмугу
— У нас із нею гарні відносини. Вона обіцяла приїхати, але вже майже чотири місяці не їде, — каже. — Вони самі без роботи. З-під Волочиська сюди 300 кілометрів.
— Аби ми знали, що дочка чекає, то скинулися б на той білет, — зазначає амбулаторний фельдшер Євгенія Майбородюк. — А так хто його зна.
Ошукані робітники скаржилися на товариство "Вінниччина" до міліції. Там обіцяли розібратися.
— Ми з усіма розрахувалися, — каже 56-річний Микола Романюк, директор товариства "Вінниччина". — Прізвища Меєчко не пам"ятаю. Усіх же не можу знати, бо в нас збирали яблука 450 чоловік.
2 
1
Коментарі