вівторок, 08 травня 2007 07:05

За вбивство чотирьох людей Михайло Кузнецов отримав довічне

Автор: фото: Юлія ЛІПІЧ
  Франківчанин Михайло Кузнецов у Сокальській в’язниці на Львівщині. За законом, друкувати фото довічників заборонено. Через це йому замалювали очі
Франківчанин Михайло Кузнецов у Сокальській в’язниці на Львівщині. За законом, друкувати фото довічників заборонено. Через це йому замалювали очі

Дванадцятий рік сидить у в"язниці 30-річний франківець Михайло Кузнецов. Довічне отримав за вбивство сім"ї глухонімих наркоторговців з двома дітьми. Позаминулого місяця 52-річна мати Михайла Марія звернулася до прокурора Івано-Франківської області з проханням переглянути синову справу.

Із Кузнецовим зустрічаємося в Сокальській виправній колонії N47 на Львівщині, де він сидить із 2005-го. В"язниця розмішена в колишньому бернардинському монастирі ХVІІ століття. Тут трохи більше п"ятисот в"язнів, серед яких 66 довічників.

Біля кімнати побачень стоїть наглядач із великим чорним псом. Два охоронці заводять Михайла у тюремну клітку розміром метр на півтора, знімають наручники. Кузнецов у новому спортивному костюмі. Мовчить, дивиться. Поруч стоять заступник начальника управління з виконання покарань в області Володимир Оліградський та заступник начальника колонії Леонід Ковальчук.

— Я нікому вже не кажу, що не вбивав, — каже він. — А для чого? І так не повірять. Такий стереотип: усі зеки говорять, що не винні. Але моя справа шита білими нитками. Я знаю справжніх убивць. Казав про них слідчому Миколі Андріуці, та він не хоче їх шукати. Закрив справу і все. Коли нас затримали й везли до райвідділу, Андріуца повідомив журналістам про розкриття резонансного злочину. Ніби ми зізналися в усьому. Справжній убивця залишив на місці злочину капці, які на два розміри менші за мій.

Михайло народився 19 червня 1976 року в Івано-Франківську. Має брата-близнюка Миколу. Після закінчення середньої школи вивчився на верстатника. В училищі Кузнецов почав перепродувати наркотики, які йому передавали з Донецька. 1995-го в Івано-Франківську вбили подружжя наркоторговців з двома дітьми. Правоохоронці затримали Михайла й 12 грудня засудили до розстрілу. Наступного року смертну кару в Україні скасували, й Михайло сів на довічне.

Перші десять років Кузнецов відсидів в Івано-Франківському слідчому ізоляторі, п"ять із них — в камері-одиночці.

— Там були жорсткі умови, — згадує Михайло. У нього дрижать руки. — Одного дня після прогулянки мене почали бити в окремому кабінеті. Казали, щоб більше не давав сигарети іншим в"язням.

Після цього покалічений Кузнецов хотів отруїтися, потім — повіситись.

— Коли я перебував у комі, то побачив тунель, у якому згасло світло, але все було видно, — згадує. — Схоже на старий каналізаційний стік. Мене несло по ньому, як пір"їну. Я не міг керувати цим польотом. Залетів у ворота, де почув гомін голосів. З"явилося світло, і пролунало: "Я сказав: йому ще не час". Не знаю, що це було за видіння, але після цього моя віра в Бога зміцніла.

У камері Михайло сидить із довічно ув"язненим Ігорем. Дивляться телевізор, читають книги, журнали, газети, Святе Письмо.

— Біблія повернула до життя, — каже. — Змалку ріс в родині, яка до церкви не ходила. Бо тоді був такий час. Ми знали, що християни, але не мали міцної віри. Біблію мені дали, коли у камері смертників чекав розстрілу. Не знав, що зі мною буде після смерті, й вирішив прочитати. Спочатку нічого не зрозумів. Прочитав удруге, втретє. Після десятого разу знайшов відповіді на всі запитання.

Я мобільного в руках не тримав. Гривень не бачив

На початку 2000-х Михайло почав писати вірші й передавати їх матері на волю. 2003-го Марія Кузнецова видала збірку з 70 віршів "Загублені сліди".

— Подивіться, будь ласка, у камері в ящику біля мого ліжка має лежати примірник, — просить у наглядача Михайло. Коли той приносить, підписує і дарує. — Це ексклюзив. Інші без малюнків вийшли.

Багато віршів Михайло присвятив коханій Мар"яні, з якою зустрічався в училищі.

— Вона вийшла заміж, чекає на другу дитину. Але в моїх віршах збірний образ жінки. Я вже одинадцять років не спілкуюсь із протилежною статтю, тому фантазую. Моя душа настільки зголодніла, що закохуюся в кожну жінку. Вони мені часто сняться. Та найчастіше мариться свобода.

Матір Михайла працює вихователькою в дитячому садку в Івано-Франківську.  54-річний вітчим Ярослав і брат Микола на заробітках за кордоном. Кузнецов бачить їх по дві-чотири години на півроку, бо смертникам дозволені лише короткі побачення.

— Останній раз брат приїжджав, — веселішає Михайло. — Питає, може мобільник привезти? Я мобільного в руках не тримав. Гривень не бачив. Кажуть, вони на російські рублі схожі.

Після 20 років в"язниці кожен довічник має право просити помилування.

— Вірю, що побачу волю. Найперше, сутки пролежу у ванній, тоді піду в політику. А чого ви смієтеся? Януковичу можна, а мені ні? Я би таких дурниць із трибуни не ніс.

Закінчується відведений на зустріч час.

— Є якісь зауваження, скарги? — питає Володимир Оліградський.

— Я би плеєр просив, англійську хочу вивчати, а без фонетичного курсу важко, — каже Михайло.

— Користування технічними засобами заборонено, — відповідає заступник начальника колонії Леонід Ковальчук.

Зараз ви читаєте новину «За вбивство чотирьох людей Михайло Кузнецов отримав довічне». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути