Ексклюзиви
середа, 06 березня 2013 13:35

Натуральне полотно тчуть на дерев'яних верстатах
27

Фото: Фото: Олена Власова

У райцентрі Радивилів на Рівненщині працює майстерня, де виготовляють полотно за старовинними технологіями. Жінки-ткалі по кілька годин на день сидять за дерев'яними верстатами, щоб відтворити давній національний одяг. До літа у майстерні планують відкрити музей ткацтва, де туристи також зможуть спробувати себе у цьому ремеслі.

Майстерня розташована у колишньому приміщенні місцевої меблевої фабрики. Верстати та старий одяг киянин Володимир Дзьобак збирає по рівненських селах уже 3 роки. Називає етнографію своїм хобі.

"Я народився і виріс у селі Срібному тут, на Радивилівщині. Почав писати книгу про своє село, а виявилося, що у ньому було багато ремісників. Отак і зацікавився ткацтвом і вирішив створити музей-майстерню, - розповідає Володимир Васильович. - Старі ткацькі верстати по селах стоять розібрані на горищах, а онуки ткати уже не вміють. І хоча люди давно самі цим всім не користуються, віддавали і продавали станки та одяг дуже неохоче. Я через оголошення у газеті знайшов кілька жінок, які погодилися працювати у цьому проекті. Нас консультує відома в області етнограф Алла Українець, приїжджають і дають уроки різні майстри".

Деякі куплені старі верстати були ще у робочому стані. Їх привезли у майстерню і склали наново, хіба що замінили кілька деталей. Інші верстати відтворили за кресленнями. Берди і човники довелося замовляти у Новій Зеландії, а сировину везти з Франції та Китаю. Адже в Україні потрібних ниток з льону майже немає, а з конопель уже не виготовляють зовсім.

"Одна така котушка більше кілограма важить", - киває головою на стіл з нитками ткаля Наталія Пуха, яка саме сидить за верстатом.

Показує, як виткати серпанок – тонку матерію, з якої жінки колись робили собі намітки на голову.

"От на Поліссі чимало старих селянок ще у 1950-тих роках носили намітки, коли по інших районах ця традиція уже давно зникла, - розповідає Наталія. – Ми тут намагаємося відтворити одяг Південної Волині, де ткацтвом перестали займатися раніше, ніж по інших західних регіонах. Тому й про характерні для цієї місцевості костюми навіть етнографи мало знають".

У світлиці, де працюють ткалі, стоїть велика дерев'яна скриня – у ній зберігаються ткані речі. Дзьобак показує старе рядно та зразок сучасної тканини, яку зробили у його майстерні. Візерунки збігаються один в один.

"Кожен малюнок розбираємо голкою по ниточках. Задля одного складного візерунку довелося зробити 90 зразків тканини, - каже 29-річна майстриня Олена Жолоб на два місяці приїхала до Радивилова з Києва, щоб повчити місцевих ткаль. "

Щоб правильно налаштувати верстат на роботу і підібрати нитки, треба витратити майже цілий день. Зате ткати потім уже легше – руки й ноги за педалями самі працюють, - додає Олена. – Хоча за кілька годин дуже втомлюються очі. Треба бути постійно зосередженою, порахувати правильну кількість ниток, щоб точно відтворити візерунок. Але ткацтво все одно приносить мені радість. Зараз нас тут у світлиці працює четверо – для когось це робота, а для когось цікаве хобі".

Олена займається ткацтвом уже 11 років. За день може виткати 2 довгих пояси-крайки. На спідниці та сорочки витрачає по кілька днів. Вона, як і її колеги-майстрині, вбрана у волинський тканий одяг.

"На мені яскраво-червона спідниця зі складними візерунками. Вона має кілька складок - колись це була ознака заможної дівчини на виданні. Бідні дівчата носили спіднички простіші, не такі пишні. У червоний колір нитки тоді фарбували коренями морени, - показує киянка. –У давнину сучити нитки, вишивати та ткати уміли в кожній сільській родині. Бо інакше людям не було би у що вдягнутися – адже магазинів не було, жили з натурального господарства. Візерунки й техніки передавалися з покоління у покоління. Якщо бабця робила якусь помилку, то з тою помилкою потім ткала і її онука".

Дзьобак каже, що його майстерня поки працює лишень на одну шосту потужності. З часом він збирається її розширити і набрати більше майстринь. Скільки коштів уже витратив на своє хобі, не називає.

"Точної суми не скажу, але трикімнатну квартиру на ці гроші купити зміг би. Ремесла вимирають, а мені хочеться щось і для нащадків залишити. Можливо, до ткацтва згодом додам і гончарство".

У липні радивилівські майстрині поїдуть на всеукраїнський фестиваль ткацтва у село Пляшеву, що неподалік райцентру – 5-7 липня там відзначатимуть чергову річницю козацької битви під Берестечком.

Зараз ви читаєте новину «Натуральне полотно тчуть на дерев'яних верстатах ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути