Перехід на латинку і зміна розміру залізничних колій допоможуть "втекти" від Росії - Юрко Зелений

Діти засвоять її зі шкільною програмою. Буде в будь-якому разі перехідний період, коли функціонуватимуть дві абетки паралельно, але не більше десяти років. Кирилка просто тоді природно відімре. Це показує приклад Сербії. У них діяли паралельно кирилка і латинка. Там зараз молодше покоління і бізнес тримаються латинки, а кирилка підтримується тільки офіційними виданнями.

Кожен класик писав різною абеткою. Франко – однією, Шевченко – іншою, а Котляревський – ще іншою. Всі їхні твори ми читаємо в сучасному трансліті. А копніть глибше – відкрийте Пересопницьке Євангеліє чи Слово о Полку Ігоревім. Ви не зможете їх прочитати.

Кажуть, кирилка – наше давнє письмо. Воно було принесене з Візантії і насаджене через попівство. Питомо наші письмена були. Їх біля десяти нараховують. На відміну від античного світу, у нас писали на корі дерева. Воно як не згоріло, то зогнило. Тому розшифрувати нашу давню систему писемності нема як. А за кирилку нам триматися немає підстав.

Чомусь за 30 років існування незалежної України кирилка не допомогла якось українізувати цих людей. Так само кирилка не вберегла від навали чужослів'я, насамперед англійського – мерчандайзерів, гаджетів, луків, стрімів, оверсайзів, лайфхаків. Хоча мала бути, здавалося б, першою перепоною для поширення цих неологізмів. Відповідно – не в абетці справа.

Але поки ми перебуваємо в інформаційному кириличному полі, все російське і далі буде для нас своїм і зрозумілим. Словацька мова на слух дуже близька до західних говірок української мови. Але ми чомусь цікавимося життям Раші і не цікавимося, що словаки пишуть і думають про Україну. Перепона в тому, що словацьке письмо сприймається як іноземне, бо воно – латинкою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не хочеш бути раша - не користуйся кирилицею" - мовознавець

Якби перейшли на латинку ще на початку 1990-х, то уникнули б АТО і окупації Криму. Відомо, що В'єтнам завжди протистояв Китаю. Мови у них однієї групи. У різні історичні періоди між країнами велися війни. Але В'єтнаму вдалося остаточно заявити світові про те, що він не належить до складу Китаю, лише коли перейшли на латинську абетку. А щодо України - у світі досі стійке сприйняття, якщо пишемо кирилицею, значить "рашен".

Все життя. Мені пощастило, що мій тато був окупантом Чехословаччини. З малих років я кілька разів на рік перетинав кордон і в'їжджав з одного світу в другий. Інші написи, інші ліхтарі на вулицях, кращі дороги, інша культура. Все якось спокійніше, менше і затишніше.

Всі радіостанції в Польщі, Чехії і Румунії були набагато вільніші. Вони крутили рок-і поп-музику західних країн. Я виростав на ній. В Україну ми переїхали, коли мені було 13 років.

Знову совок. У школі чомусь вимагають, щоб ти коротко стригся. Навіть був скандал: мама сказала, що з мене солдата не буде робити, потім маму вздрючували на батьківських зборах. Я як біла ворона був у класі. Коли прийшов до школи у блакитних джинсах і жовтій майці, маму викликали в КДБ.

Але ще тоді я писав своє ім'я і прізвище латинськими літерами.

На сьогодні я досі себе в Україні вдома не відчуваю. Відчуваю, що я вернувся в якийсь уламок спотвореного Радянського Союзу. А приїжджаю в Польщу чи в Берлін, і розумію, що там я вдома.

Кирилкою користуюся тільки в офіційних документах.

 

Звичайно. Другою мала б бути зміна ширини залізничної колії на європейський стандарт. Зараз у нас радянська ширина колії – 1520 міліметрів. В Європі колія вужча. Тому потяг з Києва до Москви пустити просто, а до Варшави – непросто. Їздять окремі вагони: вони змінюють свої колісні візки на кордоні. Це займає 2-4 години часу.

Якби за 27 років незалежності замінили ширину колій, то з Ростова-на-Дону російські танки просто так в центр Донецька уже було б не провезти. Їм би треба було б міняти колісні візки на вантажних платформах. Це малоймовірно. Бо перевантажувати з платформи на платформу танки – це втрата в часі, плюс це побачать засоби розвідки. А так вони просто закрили ті танки брезентом і приїхали в центр Донецька. Зміна колій – одне з питань оборонної доцільності.

Зараз у людей приватні садиби кращим муром оточені, ніж та ганебна стіна між Україною і Росією, яку зробив Яценюк. В усіх країнах під час воєн відразу перешивалися колії залізничні і зміцнювався кордон. Кажуть – це великі гроші. Свобода і незалежність – це завжди великі гроші. Питання тільки в цінностях - ми тратимо на оборону і на незалежність, чи ми рахуємо тут бізнесову рентабельність і потім потрапляємо в рабство Москви. Зрозуміло, що це все неможливо зробити одномоментно, але за 5 років після відкритого вторгнення Раші вже можна було б і почати це все перешивати.