Білл Барилко закинув останню шайбу в житті

22 квітня 1951 року свою останню в житті шайбу закинув український захисник "Торонто Мейпл Лівз" Білл Барилко. Це був вирішальний гол фінальної серії Кубка Стенлі у ворота "споконвічного ворога" Кленових Листів "Монреаль Канадієнз". За 32 секунди до завершення "Торонто" поступалося. Однак Тод Слоан зрівнює рахунок. У додатковий час Білл ризикнув перетнути синю лінію. Зазвичай тренер "Кленових" штрафував захисників на 500 доларів за такі вольності. Білл дістав шайбу в падінні. Воротар "Монреаля" Джер Макніл розгубився й пропустив гол. "Торонто" виграв 3:2 і вдев'яте (найбільше на той час) виборов Кубок Стенлі.

– Я поралася зі своїм тримісячним сином й краєм вуха слухала радіотрансляцію матчу, - згадувала через багато років сестра нашого героя Енн Клисанич-Барилко. – Й раптом легендарний коментатор Том Хеввіт почав збуджено репетувати: "Барилко, Барилко, го-о-ол!" Буквально через хвилину в двері почали грюкати сусіди. Вони кричали: "Сестро героя, відчиняй!". Поприходили всі друзі, знайомі. Повернувся з роботи чоловік. Вже було пізно, але ми святкували. Для нас, простих людей, це була по-справжньому велика подія. Аякже? Білл – він наш, звичайний хлопець, а тут – подарував таке свято. Знаєте, як люди поводяться у подібних випадках? Всі почали щось згадувати, розповідати про Білла. Й так до ранку. Нікому не хотілося спати.

Це була єдина фінальна серія, всі матчі якої завершилися в додатковий час.

Білл Барилко мав непересічний талант і цілком міг би бути кращим захисником в історії НХЛ замість Боббі Орра. Він провів лише п'ять сезонів в НХЛ. З них чотири рази вигравав Кубок Стенлі. Протягом трьох років (1947, 1948, й 1949) Білла включали до складу символічної збірної "Всі зірки НХЛ".

– Він з'явився у роздягальні весь такий великий, білявий, сяючий, й дивлячись на мене Сіда Ейппса та Тідера Кеннеді, це я точно пам'ятаю, заявив: "Хлопці, сонце встає!", - згадував через багато років голкіпер "Торонто" Турк Брода. – Він випромінював собою вдачу та позитивну енергію. Мені здалося, що я бачу перед собою класичного героя книжкового типу. Усмішка, неудавана щирість, все це свідчило, що Барилко народжений для чогось великого, справжнього.

Інший гравець команди "канадієнс" Моріс "Ракета" Рішар, який не раз з правого флангу намагався пробити захист "кленових" так описував характер поведінки на хокейному майданчику Білла Барилко:

– Він був дуже жорстким та агресивним гравцем, незамінним для своєї команди. Він фактично завжди міг зупинити нападника. Білл умів грати проти кількох гравців одночасно: штовхати одного, ключкою відбирати шайбу в іншого й у будь-який момент був готовим кинутися на третього. Я його запам'ятав через таку манеру гри. Й, звичайно, добре пам'ятаю його вирішальний гол у наші ворота в квітні 1951-го, який приніс йому славу.

Власник "Монреалю" Дік Ірвін після цього сказав:
– Я ненавиджу Барилка, але хотів би, щоби він грав за нас.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хокейний коментатор помер під час матчу

Наприкінці літа того ж 1951 року 24-річний Барилко відправився одномоторним літаком на риболовлю в провінцію Квебек разом із своїм другом стоматологом Генрі Хадсоном. Мати не хотіла відпускати сина. Коли він зайшов до її спальні попрощатися, вона вдала, що спить. Згодом жалкувала про свій учинок до самої смерті.

Назад літак не повернувся. Пошуки результату не дали хоч власник клубу обіцяв 10 тисяч доларів (величезну суму на ті часи) тому, хто знайде Барилко живого чи мертвого. Лише в 1962 році пілот вертольоту Рон Бойд знайшов уламки літака за 100 кілометрів на північ від міста Кокран у провінції Онтаріо. За висновками спеціалістів аварію спричинила завелика завантаженість літака й погана погода.

×