Олег Таран, 47 років, наприкінці минулого року очолив криворізький "Кривбас". Найкращий футболіст України-1983 уже був тренером цього клубу наприкінці 1990-х. Він вивів "Кривбас" до фіналу Кубка України, грав із ним у Кубку УЄФА, де поступився італійській "Пармі". Потім працював із запорізьким "Металургом" і встиг пограти з ним у єврокубках. Тренер подав у відставку напередодні виїзного матчу "Металурга" з англійським "Лідсом" у вересні 2002-го.
Із Тараном ми зустрілися у центрі Дніпропетровська поблизу оперного театру. Колишній футболіст під"їхав на своїй машині.
Ви почали грати у футбол в Орджонікідзе Дніпропетровської області. Як опинилися в Києві?
— Покійні батьки щось у мені розгледіли й вирішили повезти до столиці. Було це 1973-го. Зарахували до шостого класу республіканської школи-інтернату без іспитів. Через чотири роки я став чемпіоном Союзу серед юнаків і потрапив до київського "Динамо". За цю команду я вболівав із дитинства. Захоплювався Анатолієм Бишовцем — вражала його техніка, дриблінг. Зразком для мене були Блохін та Онищенко.
Чому ж у 16 років ви покинули улюблений клуб?
— Злякався. Мене, школяра, запросили до київського "Динамо". Голова пішла обертом. Але потім усе-таки знайшов у собі сили, поборов нерішучість, почав тренуватися та грати за київський "дубль".
"Дніпро" залишив через непорозуміння з Кучеревським
Чому не вдалося закріпитися в "Динамо"?
— По-перше, серйозна конкуренція. По-друге, надто багато часу проводив на різних зборах. У будь-якому іншому клубі гравця молодіжної збірної Союзу ставили б до "основи". Але в "Динамо"... Більше двох років провів у цьому клубі, й усе — дубль. В основному складі — зрідка. 1979-го травмувалися всі наші форварди. Подумав, що нарешті зіграю. Але тренери вирішили зміцнити захисну та середню лінії. Мабуть, я не вписувався в систему гри "Динамо", де спроба зіграти індивідуально не заохочувалася. Ну і Лобановський поставив на мені хрест. Довелося їхати до Одеси.
Як оцінюєте "одеський період" кар"єри?
— Нічого позитивного. У "Чорноморці", до якого мене запросив Микита Симонян, багато тренувався. Не шкодував себе, виникли проблеми з серцем. На щастя, вони не зашкодили продовжити кар"єру в "Дніпрі".
Чи можна сказати, що в Дніпропетровську ви знайшли свою команду?
— Цілком. 1983-го забив три голи у вирішальному матчі зі "Спартаком". Москвичі навіть у думках не припускали, що можуть програти. Не просили перенести поєдинок, адже за кілька днів до нього грали проти "Астон Вілли".
1989-го ви пішли з "Дніпра". Чому?
— Не порозумілися з наставником, Євгеном Кучеревським, та керівником команди Філіпповським. Я завжди створював тренерам незручності.
Чому в радянські часи було більше класних форвардів, аніж зараз?
— Селекційний відбір був природнішим: проходили найсильніші за потенціалом, а не ті, у кого батьки багатші.
Як ви стали тренером?
— У середині 1990-х пограв у Німеччині. Коли повернувся, Микола Павлов запросив до "Дніпра". Потім працював із Лисенком, Штанґе. 1995-го через особисті причини взагалі кинув футбол.
Завдяки чому підняли запорізький "Металург" із зони вильоту до зони УЄФА?
— Мав фінансові та психологічні важелі. А пішов тому, що перестав контролювати ситуацію. Керівництво почало вказувати, кого ставити до стартового складу. Навіщо тоді головний тренер? Інша річ "Кривбас". Там цілий колектив однодумців запросив Городова, Башкірова, Тищенка. Але конкурувати з "Динамо" та "Шахтарем" не могли з фінансового боку. Та й традиції у нас не ті. Узагалі в українському футболі нічого нового не знайшов: дві команди борються за чемпіонство. Іншим що робити?
Чим займалися, коли не працювали тренером?
— Бізнесом. Ім"я допомагало, але я завжди шанував його, на дрібниці не розмінювався.
Колись ви хотіли мати собаку. Чи здійснилася мрія?
— Маю стаффордширського тер"єра. Серйозний собака, з характером. Усі члени моєї сім"ї його поважають.
Синові не заздрять, що має такого батька?
— Хлопці до Павла ставляться з повагою. Та й сам він людина порядна. А чому заздрити? Тому, що обрав стресову роботу — тренерську? Дивуюся людям, які цьому заздрять.
1960, 11 січня — народився в Орджонікідзе Дніпропетровської області
1977 — потрапив у "дубль" київського "Динамо"
1978 — чемпіон Європи серед юнаків
1983 — чемпіон СРСР у складі "Дніпра", найкращий футболіст України
1990–1994 — грав у Марокко, Ізраїлі, Швеції та Німеччині
1997–2000 — головний тренер "Кривбасу"
2001–2002 — наставник запорізького "Металурга"
2003 — спортивний директор словацького "Слована"
2006 — головний тренер "Кривбасу"
Провів 188 матчів у чемпіонаті СРСР, забив 48 м"ячів. Одружений. Має сина Павла
5 
1
Коментарі