15 грудня 2010 року зірвали конгрес Федерації футболу України. Порядок денний його делегати не затвердили. Вони не захотіли мати справу з головуючим на конгресі президентом ФФУ — Григорієм Суркісом.
Створив ПФЛ на противагу ФФУ
38 із 49 колективних членів Федерації вимагають скликати позачерговий конгрес ФФУ і розглянути питання про довіру Суркісу. Це похитнуло позиції Григорія Михайловича. Одна річ, коли невдоволення його діяльністю висловлювали кілька окремих клубів. Інша — коли три чверті футбольної еліти заявляють про безлад у суддівському корпусі та спроби Федерації підірвати роботу прем'єр-ліги. 38 членів ФФУ хочуть поговорити зі своїм президентом.
Їх обурює схильність Суркіса до концентрації влади. Григорій Михайлович зміг згуртувати власників футбольних клубів проти функціонерів Федерації. Тоді ж футбольні клуби Росії об'єдналися у Професійну футбольну Лігу. Цю ініціативу підхопив і Григорій Суркіс — тодішній президент київського "Динамо".
Нову свіжу ідею підтримали одностайно. На зборах президентів професійних клубів країни не знайшлося нікого, хто голосував би проти утворення ПФЛ. Проти кандидатури Григорія Суркіса на посаду її президента також не було жодного голосу.
Водночас із лобіюванням нової структури команда динамівського президента намагалася протиставити ПФЛ Федерації футболу. Точка зору була така: ФФУ — це вчорашній день, а ПФЛ — майбутнє українського футболу. Федерація ухилилася від конфлікту з динамівським президентом. Тим більше, це був час, коли він набирав політичної ваги завдяки зв'язці з Кучмою і Медведчуком.
Порушив циркуляри ФІФА
Новостворена Ліга стрімко перебрала на себе багато організаційних та контрольно-дисциплінарних функцій ФФУ. Списки суддів та делегатів формувала і стверджувала вже ПФЛ. Дисциплінарні санкції відносно арбітрів — теж було прерогативою професійної ліги. Суддівський комітет, який формально залишався у підпорядкуванні Федерації, виконував суто представницькі функції.
Усе це було грубим порушенням циркуляра ФІФА від 1992 року. У ньому чітко зазначено: професійні ліги не можуть опікати суддівство та інспектування. Інакше на національну асоціацію очікували санкції, аж до виключення збірних і клубів зі змагань під егідою ФІФА. Але на практиці ніхто з єврофункціонерів цим не переймався.
Контрольно-дисциплінарний комітет ФФУ, який мав стояти на сторожі законності, теж підпав під вплив Суркіса. КДК ФФУ, за аналогією із суддівським комітетом, перетворився на весільного генерала, тому що практично всі адміністративно-організаційні питання приймав і затверджував Дисциплінарний комітет ПФЛ. Він переважно складався з працівників Ліги, всупереч статуту.
Це був час, коли Суркіс набирав політичної ваги завдяки зв'язці з Кучмою і Медведчуком
Паралельно зі зростанням власних авторитету і впливу Суркіс дедалі сильніше почав не сприймати людей з інакшою позицією. Варто було президентові столичного ЦСКА заявити, що в Києві з'явилася команда, здатна затьмарити "Динамо", як його бізнес пішов на спад. А коли озвучив свої амбітні плани дніпропетровський "Дніпро", Суркіс домігся того, щоб головного тренера команди В'ячеслава Грозного довічно усунули від занять футболом на території України.
Позиції ж президента ПФЛ видавалися непохитними. Але коли її вплив на футбольні процеси в країні став визначальним, а тон безапеляційним, почалися нарікання й обурення. Напевно, тому, що реформи проводили передусім на благо одного клубу — "Динамо". Під нього верстали календар чемпіонату і масово переносили матчі.
Логічно, що відносини з учорашніми соратниками — власниками професійних футбольних клубів — зіпсувалися. Тоді Григорій Суркіс змінює ставку — він добивається підтримки футбольних функціонерів. У бідній пострадянській країні, де футболу як бізнесу ще не існувало, багатому провладному бізнесменові заручитися "симпатією" функціонерів-бюджетників було нескладно.
А ще тодішній голова Федерації Валерій Пустовойтенко, позбавлений підтримки адміністрації президента Кучми, де-факто відмовився від своїх посягань на посаду №1 у Федерації. 2000 року Григорій Суркіс легко перемагає на виборах президента ФФУ, і починається його нова ера в українському футболі.
Почали виникати конфлікти з клубами
Тепер Григорій Михайлович згадав про циркуляр ФІФА 1992 року — щодо заборони професійним лігам курирувати суддівство та інспектування. Раніше відібрані у Пустовойтенка повноваження повертають ФФУ, а вся влада у футбольному господарстві поступово, слідом за Суркісом, переходить із ПФЛ до ФФУ.
Григорій Михайлович обіймає президентську посаду понад 10 років. Поступово починає конфліктувати практично з усіма професійними клубами країни.
Але за Суркіса структура Федерації така, що клуби становлять меншість у її складі, тобто це дозволяло йому керувати ФФУ без урахування інтересу представників професійного футболу.
Григорій Михайлович зробив ставку на інших колективних членів: представників аматорського футболу, голів обласних Федерацій. Спочатку вони були раді увазі з боку ФФУ, розповідям про перспективи розвитку. Але що далі, то краще розуміли: столичні функціонери приїжджають до регіонів тільки тоді, коли необхідно підтримати потрібне президентові ФФУ рішення.
Тому до опозиції почали приєднуватися нові й нові колективні члени.
Урятувала команда Блохіна
Невдоволення сягнуло піку в середині 2000-х. Але тоді Суркіса врятувала національна збірна. Команда Блохіна чудово виступила у відбірковому циклі до Кубка світу-2006 і у фінальній частині Мундіаля. А потім Україна здобула право провести Євро-2012.
Здавалося, з перемогою в тендері на Євро-2012 Суркіс забезпечив собі недоторканність. Але збірна не вийшла до фінальних частин Євро-2008 та Кубка світу-2010. Досі не зрозуміла ситуація з тренерським штабом збірної, хоча до Євро залишилося всього півтора року. Розвиток дитячо-юнацького футболу існує переважно в брошурах ФФУ.
Футбольна громадськість розділилася на два табори. До одного увійшли 38 представників регіональних федерацій, аматорського футболу, асоціацій та професійних клубів. До іншого — 11 структур, лояльних до Григорія Суркіса, більшість із яких задіяно в обслуговуванні фінансових потоків Федерації.
ФІФА та УЄФА досить уважно відстежують ситуацію в кожній із країн-учасниць. Очевидно, і щодо конфлікту в українському футболі вони мають достатньо інформації. Ці структури консервативні за своєю суттю, тож, напевне, не в захваті від кардинальних змін у будь-якій з держав, тим більше напередодні проведення там першості континенту.
Коаліція 38 має об'єднатися навколо незалежної харизматичної особистості. Бєланов, Шевченко, Блохін, Заваров — досить авторитетні особистості у футбольному світі, хоча й нерівнозначні. Лава запасних не порожня. Це дає змогу сподіватися на швидкі якісні зміни в національному футболі.
2 
1
Коментарі
4