Прихід Олега Блохіна на посаду головного тренера київського "Динамо" — не привід для цілковитої ейфорії або суцільного песимізму. Як тренер, Олег Володимирович — фігура щонайменше суперечлива.
Утім за 34 роки вболівання за "Динамо" лише лічені рази я радів новому вибору керівництва клуба.
1984-го була ейфорія від повернення Лобановського зі збірної. Наприкінці 1996-го — із Близького Сходу. 2009-го радів приходу Валерія Газзаєва. Тепер зробив висновок: великі очікування, як правило, результату не приносять. Про Газзаєва згадувати не буду, бо історія ще не стерлася з пам'яті, а Лобановський у перше повернення гучно провалився, зайнявши 10-те місце. Перемоги з'явилися наступного року, тоді, коли від Лобановського їх уже не чекали. Лише 1997-го результат прийшов одразу.
У Києві завжди порівнюватимуть нового тренера з Валерієм Васильовичем. І завжди будуть невдоволені, бо феномен Лобановського був настільки багатогранним, що повторити його дуже важко.
Валерій Васильович був інтелігентом і диктатором водночас. Він був трудоголіком і жорстким прихильником дисципліни. Але найголовніше — він був психологом. Його гравці вірили в те, що вони, принаймні, нічим не гірші від "Барселони" чи "Реала". І доводили це на полі.
В Олега Блохіна мало талантів Лобановського. Він не інтелігент і, швидше за все, не психолог. Навряд чи він здатен так передбачити тенденції розвитку футболу. У нього є негативний досвід у російській "Москві". Проте в Олегові Володимировичу підкуповує впевненість і максималізм. Він уміє бути жорстким. У Блохіна є харизма. І, зрештою, він не забув динамівську гру.
Досвід підказує, що успіхи приходять тоді, коли їх не чекаєш. Колись я не розумів призначення Фоменка, а ми за нього перемагали "Барселону". У свій перший прихід сірий і непомітний Сьомін привів "Динамо" до півфіналу кубка УЄФА. Зараз я впевнений в одному: у Блохіна не вийде щось посереднє. Нас чекає небачений тріумф або гучний провал.
2 
1
Коментарі
1