Хокеїста Антона Бабчука чотири роки тому вибрав на драфті клуб НХЛ "Чикаго Блек Хоукс".
"Яструбам" киянин належав до минулого сезону. Його він розпочав у фарм-клубі "Чикаго", а 20 січня в результаті обміну перейшов до "Кароліни Харрікенс". У складі "Ураганів" 22-річний Бабчук завоював Кубок Стенлі, який влітку привіз до рідного Києва.
Новий сезон Антон розпочав вдало. У першому ж матчі забив вирішальний гол "Атланті". Кореспондент "ГПУ" набрав американський мобільний хокеїста.
Ви задоволені своїм становищем у "Кароліні"?
— Повністю. Влаштовує й ігровий час, і результати клубу, і атмосфера в команді. Мета одна: остаточно закріпитися у складі "Кароліни".
Майже все міжсезоння ви провели в Києві. Чим займалися?
— Готувався до нового сезону. Тренувався двічі на день. Акцент робив на атлетичній підготовці. Презентував у рідному місті Кубок Стенлі. Церемонія сподобалася. Була тільки одна проблема: уболівальники, отримавши доступ до трофею, почали активно трясти ним над головою. Охоронці тут таки змушені були це припинити. За правилами НХЛ, Кубок Стенлі можуть піднімати лише господарі та члени їхніх сімей.
Ваша заслуга в здобутті "Кароліною" Кубка — велика?
— Ні. "Кароліна" під час сезону постійно грає у сім захисників (більшість інших клубів НХЛ — у шість. — "ГПУ"). Під час регулярного чемпіонату кілька оборонців травмувалися, тому керівництво клубу вирішило посилити захисну ланку і взяло мене.
"Кароліна" грає у захисний хокей?
— Якраз навпаки. "Козирі" мого нинішнього клубу — швидкісний, силовий хокей. Він і допоміг виграти Кубок Стенлі.
У другій половині регулярного чемпіонату ви практично постійно виходили на лід. Але у плей-офф не грали. Чому?
— Відновилися після ушкоджень захисники-ветерани, і я виявився зайвим. Наставник "Кароліни" Пітер Лавіолетт мене заспокоював. Мовляв, потерпи, настане і твій час. Але у плей-офф ніхто з моїх колег не травмувався, а виграшний склад не змінюють.
А чому вам не вдалося заграти в "Чикаго"?
— Нинішнє керівництво цього клубу упереджено ставиться до вихідців із колишнього пострадянського простору. Там надто прискіпливі. Щоб легіонер виходив у стартовому складі, йому треба грати на порядок краще, ніж американці або канадці. Я ж за віком був одним із наймолодших. Можливо, тому довіра з боку тренерського штабу була невеликою.
Тест на допінг проходив двічі
Ви — захисник, але на лаві штрафників проводите мало часу.
— Ніколи не був тафгаєм (так в НХЛ називають спеціалістів із силового хокею. — "ГПУ"). За всю кар"єру бився, можливо, два чи три рази. Останнім часом правила у НХЛ стали більш жорсткими щодо тафгаїв. Деяким навіть здається, що наш вид спорту перетворився на фігурне катання. Захисникам стало важче, зате хокей — чистіший.
Торік російський хокеїст Андрій Назаров заявив, що гравці в НХЛ часто вживають допінг. Можете це прокоментувати?
— Читав інтерв"ю Назарова. Він стверджує, що хокеїсти заздалегідь знають, коли їх тестуватимуть на допінг. Про це їм, мовляв, повідомляють менеджери або агенти. У мене минулого сезону такий тест брали двічі. І щоразу ніхто до відома не ставив. Прийшов на тренування, а там кажуть — сьогодні тест на допінг.
Ваша кар"єра складається з трьох етапів — українського, російського та американського. Що дав вам кожен із них?
— Хокейні навички здобув у Києві. У Росії їх розвинув, а за океаном — закріпив.
Чому з Києва ви переїхали до російської "Електросталі"?
— У Росії значно вищий рівень хокею. Туди, до речі, я їхав не сам, а з трьома партнерами. Один із них — Микола Жердєв. У "Електросталі" мешкали в готелі, нас забезпечували формою, давали гроші на харчування. Першого року в нас постійно гостювала чиясь мама, яка варила обіди. Пригадую, першу зарплату отримав у 16 років. Зараз раджу всім юним українським хокеїстам наслідувати мене. Спортсменові до 15-річного віку варто виїхати з України, інакше він навряд чи заграє на серйозному рівні. Тут немає умов для фахового росту гравця.
Ви ставали чемпіоном світу серед юніорів у складі збірної Росії. До російської "молодіжки" не запрошували?
— Після мого від"їзду до США — ні. У Росії мене вважають українцем, а в Україні — росіянином. Часто запитують: чи погодився б зіграти за національну команду України. Можливо, але поки що до збірної ніхто не запрошував. Водночас хочу, щоб всі розуміли: один Бабчук української збірної не врятує. Треба мати програму розвитку хокею.
Як вам живеться в США?
— Власної нерухомості не маю. Житло орендую. Причому тільки під час сезону. Влітку знімаю гараж, де в машині складені всі мої речі.
А особисте життя?
— Зустрічаюся, але ще не визначився.
Матеріальне становище не дуже міцне?
— Так моя ж кар"єра в НХЛ тільки починається. Коли виступав у АХЛ, нижчій лізі американського хокею, отримував 90 тисяч доларів на рік. За американськими мірками, за ці гроші не розгуляєшся. Сорок відсотків зарплати "з"їдали" податки. Плюс оренда житла. Тільки "в нуль" і виходив. Утім, у НХЛ інші розцінки (американська преса пише, що річна зарплата Бабчука минулого сезону становила майже $450 000. — "ГПУ").
Кажуть, якщо ви захочете подарувати комусь із рідних свою футболку "Кароліни", то самому потім доведеться її брати у клубному магазині.
— Так і є. Якщо форма зіпсується під час матчу чи тренування, її замінять за кошти клубу. А захочеш зробити комусь подарунок — тоді сам купуй нову футболку. Щоправда, як гравцю команди, у магазині зроблять знижку — 30 відсотків.
1984, 6 травня — народився в Києві
2000 — переїхав до російської "Електросталі"
2001 — став чемпіоном світу серед юніорів у складі збірної Росії
2002 — вибраний на драфті командою НХЛ "Чикаго Блек Хоукс"
2003–2005 — виступав у АХЛ за "Норфолк Адміралс"
2005 — перейшов до "Чикаго"
2006 — потрапив до "Кароліни Харрікенс", виграв Кубок Стенлі, привіз його до Києва
Неодружений
2 
1
Коментарі