Півтора місяця тому за програмою надання притулку людям нетрадиційної сексуальної орієнтації до США виїхав вінничанин Овес Огли Дударєв, 31 рік. Він став першим серед жителів Вінниці, хто отримав притулок у США через те, що є гомосексуалістом.
"Привіт тобі із міста Спринґфілд штату Массачусетс! — Овес Огли пише через Інтернет до кореспондентки "ГПУ". — От однією рукою стукаю по клавіатурі, а другою їм салат із креветками. А ікру доводиться мазати на балик. Хліб раптово закінчився".
Дударєв народився в Туркменістані. В Україну переїхав 11 років тому. Жив у Києві, Фастові, Кривому Розі. Працював піонервожатим, торговим агентом, офіціантом. П"ять років тому осів у Вінниці. Ним опікувалася місцева правозахисна група.
— Утік із Туркменістану, бо там за те, що ти гей, садять на п"ять років у тюрму, — розповідає. — Але статус біженця так і не зміг отримати в Україні. Слава Богу, що хоч Америка приймає таких, як я. Спитали б раніше, чи радію переїзду, кричав би "Да!" Але як подумаю, що треба залишати Артура, мого бойфренда (коханця. — "ГПУ"), серце зжимається.
Про секс-орієнтацію Дударєва знали лише друзі та колеги з Вінницького центру СНІДу, де він був соціальним працівником.
— У правозахисній групі допомогли зняти койку в гуртожитку, — згадує Овес Огли. — Грошей платити за проживання не було. Договорився з дирекцією, що буду розплачуватися ремонтами приміщень. Прожив там із півроку, потім знімав квартири.
Тебе переслідували у Вінниці?
— Ні, люди у вас непогані. Та є відморозки. Якось увечері причепилися шестеро малолєток. Чи я їм просто не сподобався, чи щось помітили в моїй поведінці. Побили прямо в центрі міста. Два рази доганяли. Ніхто з перехожих не вступився. Пощастило, що проїжджала маршрутка. Я в неї заскочив, а малолєтки не ризикнули.
Як ти знаходив у Вінниці подібних собі друзів?
— Є багато інтернет-сайтів знайомств. У парку імені Горького біля пам"ятника Горькому збирається "наш" контингент. Познайомився там із кількома своїми майбутніми коханцями. Непогано жилося, весело. Разом їздили в Київ, є там такий кабак "Помада", спеціально для таких як ми.
У Спринґфілді вінничанина прийняла громада сексменшин. Поселили в окрему трикімнатну квартиру.
— Перше, що мені показали — двометровий холодильник, — розповідає Овес Огли. — Чого там тільки немає! Видали спецкартку на закупку продуктів. Щомісяця на неї кидають по 180 баксів. Якщо не витрачу, гроші згорають. В Україні міграційна служба мені давала по 300 гривень допомоги. Щоб не вмерти з голоду, підробляв продавцем. Правда, надовго нікуди не брали. Із документів у мене була лише бумажка-виписка.
Дударєву в Америці вісім місяців виплачуватимуть соціальну допомогу по $600.
Побили прямо в центрі міста
— Соцпрацівник порадила знайти роботу, — каже. — Із понеділка йду доглядати старенького чоловіка. Година роботи — 12 доларів.
Дударєв пише, що в Америці багато росіян та українців.
— У музичному магазині валом російських, українських дисків із музикою, фільмами. Продавщиця — росіянка. Біля магазину знайшов кавказький ресторан "Чайхана у Саші".
Через п"ять років, після отримання американського громадянства, Овес Огли зможе забрати до США маму та бабусю. Вони нині в Туркменістані. А ще мріє забрати свого хлопця Артура з Кривого Рогу. Хочуть одружитися в штаті Массачусетс, де дозволені одностатеві шлюби.
— Сумую за ним страшенно, — каже Овес Огли. — Уже купили срібні обручки.
За Вінницею сумуєш?
— Вінниця — провінція, життя в ній протікає спокійно. От у Києві цікавіше жилося, інтенсивніше.
У центрі Вінниці прикольна стара архітектура, тільки більша частина напівзруйнована. Я цілими днями роздивлявся. От водив київського друга в музей Миколи Пирогова. То він сказав: "Чого мене до мумії привів?" А мені сподобалося.
2 
1
Коментарі
2