Арабо-ізраїльські війни: історія 75-річного протистояння

6

7 жовтня 2023-го на 50-ту річницю Війни судного дня 1973 року, ісламістські терористи з ХАМАСу завдали масованого ракетного удару по Ізраїлю. Після цього бойовики розпочали масштабне вторгнення в країну, під час якого захопили ізраїльську військову базу і кілька прикордонних громад. Напад супроводжувався масовими вбивствами і захопленнями цивільних у заручники.

У відповідь Ізраїль вперше за 50 років запровадив воєнний стан і розпочав проти ХАМАС у Секторі Гази військову операцію "Залізні мечі". Нині кількість жертв з обох боків складає уже тисячі людей – близько 1400 ізраїльтян і 3000 палестинців. З огляду на намір Ізраїлю провести масштабну наземну операцію у Газі, ця кількість швидко зростає.

Gazeta.ua розбиралася в історії конфлікту в Ізраїлі.

 

Перша арабо-ізраїльска або війна за незалежність

Історія новітнього арабо-ізраїльського збройного конфлікту сягає 29 листопада 1947 року, коли Генасамблея ООН ухвалила резолюцію №181, яка передбачала припинення британського мандата над Палестиною та її розділення на дві частини з утворенням двох держав - єврейської та арабської. 14 травня 1948-го Єврейська національна рада проголосила створення держави Ізраїль. Натомість в арабській частині Палестини, на територію якої претендували сусідні арабські країни - державу не створили, пише Army Inform.

Не погодившись із рішенням ООН про розділення Палестини і проголошенням Ізраїлю, 15 травня коаліція Єгипту, Сирії, Йорданії, Іраку, Лівану, Саудівської Аравії та Ємену розпочала війну проти новопосталої держави. На їхньому боці воювала також палестинська армія. Попри нерівні від початку сили, Армія оборони Ізраїлю або ЦАХАЛ - змогла взяти під контроль більшу частину території, яка призначалася для арабської держави. Також західну частину Єрусалима. Сектор Гази відійшов до Єгипту, а східна частина Єрусалима і Західний берег ріки Йордан - Йорданії.

У лютому-липні 1949 року за посередництва ООН між Ізраїлем та арабськими державами уклали угоди про припинення вогню. Визначивши лінії розмежування та демілітаризовані зони, ці договори не зафіксували державні кордони і статус Єрусалима, а близько мільйона палестинських арабів стали біженцями. Арабські держави продовжували вважати, що перебувають у стані війни з Ізраїлем, саме існування якого вважали "агресією".

Суецька криза

Хитке перемир'я не зупинило бойових дій арабів проти Ізраїлю. Впродовж наступних років масштабних збройних конфліктів не було, але звичним фоном тривала "партизанська" війна, яку арабські комбатанти вели з території Сирії, з підконтрольного Йорданії Західного берега Йордану та з контрольованої Єгиптом Гази. Щоб велика війна вибухнула, бракувало формального приводу. Він знайшовся в 1956 році, коли Єгипет націоналізував Суецький канал. Це спричинило Суецьку кризу, яка вибухнула Синайською війною.

 

У відповідь на дії Єгипту - Франція та Велика Британія спільно з Ізраїлем почали бойові дії проти єгиптян задля відновлення контролю над Суецьким каналом. Ізраїльтяни прагнули зруйнувати арабську військову інфраструктуру в Газі та на Синаї, щоб убезпечити свої кордони від нападів бойовиків.

29 жовтня 1956 року Ізраїль розпочав операцію "Кадеш" проти Єгипту на Синайському півострові. 30 жовтня Британія та Франція почали операцію "Мушкетер", під час якої бомбардували Єгипет, а за тиждень захопили міста Порт-Саїд і Порт-Фуад. 5 листопада 1956 року ізраїльські війська зайняли Шарм-аль-Шейх, взявши під контроль практично увесь Синай і Газу.

Дії Британії, Франції та Ізраїлю засудили США та СРСР. Під міжнародним тиском до 1957 року з зони конфлікту спочатку вивели британські та французькі війська, а невдовзі, у березні 1957 року, Синай покинули ізраїльтяни. На лінії розмежування вздовж єгипетсько-ізраїльського кордону на Синаї та в Шарм-аль-Шейху розмістили миротворців ООН.

Друга арабо-ізраїльська або Шестиденна війна

Через 10 років, 5 червня 1967 року, агресорами виступили арабські країни. Єгипет, Сирія та Йорданія сконцентрували війська на кордонах Ізраїлю, витіснили миротворців ООН і заблокували ізраїльським кораблям вхід у Червоне море та Суецький канал. Щоб нейтралізувати загрозу на кордонах, Ізраїль завдав превентивного удару по аеродромах трьох арабських країн, знищивши більшу частину їхніх бойових літаків. Вдало використовуючи панування в повітрі, ЦАХАЛ за кілька днів захопив Синайський півострів на єгипетському фронті, Голанські висоти на сирійському, і Західний берег на йорданському.

 

12 червня 1967 року підписали угоду, за якою Ізраїль вивів війська з районів західніше Суецького каналу, але зберіг контроль над Синайським півостровом і Голанськими висотами, Західним берегом річки Йордан і Східним Єрусалимом.

 

Результат війни арабів очікувано не задовольнив. Упродовж наступних трьох років в регіоні тривали воєнні дії - артилерійські удари з обох сторін, рейди через Суецький канал, повітряні бої. Ініціатором виступав передусім Єгипет, протидіючи якому ізраїльські війська завдавали повітряних ударів по військових об'єктах на єгипетській території. Активними учасниками в цей час стали СРСР і США, підтримуючи відповідно Єгипет та Ізраїль. Досягти припинення вогню вдалось лише у серпні 1970 року. Жодних територіальних змін, порівняно з ситуацією на момент завершення Шестиденної війни, не було.

Третя арабо-ізраїльська або Війна судного дня

Замирення вкотре виявилось нетривалим. 6 жовтня 1973 року, на юдейське релігійне свято Судний день, Єгипет атакував Синайський півострів, а Сирія напала на Голанські висоти. Впродовж перших двох діб наступ єгиптян був переважно успішним, вторгнення сирійців натомість пішло не за планом вже в першу добу. Зазнавши попервах болючих поразок, Ізраїль швидко мобілізував резервістів й успішно відбив напад, перенісши бойові дії на ворожу територію і створивши безпосередню загрозу столицям країн-агресорів - Дамаску та Каїру.

24-25 жовтня 1973 року, за посередництва СРСР та США, бойові дії припинили. У січні 1974 року, Єгипет та Ізраїль підписали угоду про перемир'я, а ще через чотири місяці домовленості про розведення військ ізраїльтяни уклали також із сирійцями. Згідно з ними ЦАХАЛ зберігав контроль над Голанськими висотами, однак покинув західний берег Суецького каналу.

Підсумком курсу на примирення стало підписання Кемп-девідських угод 17 вересня 1978 року між Єгиптом та Ізраїлем, за якими Ізраїль повернув Єгипту Синайський півострів, а Єгипет натомість визнав Ізраїль та відмовився від вимоги створити арабську державу в Палестині.

Теракти проти Ізраїлю радикальних арабських організацій продовжились і після досягнення відносно твердого миру з Єгиптом. Тривала постійна боротьба Ізраїлю з бойовиками Організації визволення Палестини, проти яких ЦАХАЛ кілька разів проводив масштабні військові операції.

Боротьба проти арабських терористів

Нині палестинці компактно живуть у двох національних анклавах – Газі та на Західному березі ріки Йордан. Площа Західного берегу - 5,8 тис. км2. Загальна довжина кордонів – 404 км. На цій території є землі, придатні після зрошування для сільського господарства. Газа має площу 360 км2. Загальна довжина кордонів – 62 км, пише "Главком".

Після того, як в 1970 році Організацію визволення Палестини вигнали з Йорданії, основною базою бойовиків для нападів на Ізраїль став Ліван. Щоб вирішити проблему, у ніч на 6 червня 1982 року ЦАХАЛ розпочав операцію "Мир для Галілеї", щоб розгромити керівництво Організації визволення Палестини та загони Палестинського руху опору. Ліванський похід завершився перемогою Ізраїлю, який розгромив палестинські формування, сирійські та ліванські війська. Організація визволення Палестини втекла до Тунісу.

 

Надалі основною формою протистояння з боку арабів стала палестинська інтифада - збройна повстанська боротьба, перший пік якої припав на 1987–1993 роки, другий - на 2000–2002 роки. ЦАХАЛ жорстко й ефективно боровся з палестинськими бойовиками, захоплюючи або знищуючи членів терористичних організацій. Відповіддю стала подальша радикалізація й адаптація організацій бойовиків, які дедалі частіше вдавалися до невибіркового терору проти цивільних ізраїльтян. На ці дії ЦАХАЛ відповідав ще більш жорсткими діями в спіралі кровопролиття.

У 2006 році ЦАХАЛ у відповідь на черговий обстріл ізраїльської території, провів операцію в Лівані проти радикального угруповання шиїтів "Хезболла", зачистивши від її бойовиків території Лівану на 15-20 км углиб від кордону. Бойові дії тривали 12 липня - 14 серпня 2006 року, коли відповідно до резолюції Радбезу ООН оголосили про припинення вогню. До 1 жовтня 2006 року ЦАХАЛ залишив території південного Лівану, передавши контроль над ними миротворцям ООН та урядовій ліванській армії.

Як ХАМАС захопив Газу

У 2006 року, за підсумками парламентських виборів на контрольованих Палестинською адміністрацією територіях Гази, переміг радикальний ісламський рух ХАМАС, опозиційний до Організації визволення Палестини та партії ФАТХ, з якою Ізраїлю вдалося укласти низку домовленостей - "Угод в Осло", які мали примирити сторони конфлікту. Угоди втратили значення, коли влітку 2007 року ХАМАС силовим шляхом усунув ФАТХ від влади, захопивши повний контроль над Газою і розпочав системний терор проти Ізраїлю.

ХАМАС має як політичне та мілітарне крило. Виступає за знищення держави Ізраїль. У 2007 році його бойовики розстріляли акцію протесту опозиції з ФАТХ в Газі, після чого опозиції в анклаві більше немає. Також вбили палестинських поліцейських, які були незгодні з диктатурою. Після цього виступів проти ХАМАС у Газі більше не було, як і виборів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Інколи Офіс президента шкодить міжнародній політиці" - Володимир Огризко

ХАМАС визнана терористичною організацією в Ізраїлі, Канаді, США, Великій Британії, Японії і країнах ЄС. Також рух заборонений у Єгипті та Йорданії.

Найпомітнішим проявом терористичних ударів ХАМАС по ізраїльтянах стали періодичні масовані обстріли ізраїльської території кустарно виготовленими некерованими ракетами.

У відповідь Ізраїль посилював блокаду Сектору Гази, а ЦАХАЛ, реагуючи на теракти ХАМАС, провів низку операцій у Газі для знищення бойовиків - "Литий свинець" 2007 року, "Хмарний стовп" 2012 року, "Непорушна скеля" 2014 року, "Світанок" 2022 року. Утім, досягаючи успіху в реалізації суто військових завдань, ЦАХАЛ не зміг викоренити ХАМАС, який незмінно відновлювався після кожного удару ізраїльських військових.

Паразитуючи на приблизно 2,3 млн місцевих мешканців Гази та спрямовуючи практично всі доступні ресурси міжнародної допомоги на війну з Ізраїлем, у своїй пропаганді ХАМАС ефективно розпалював антиізраїльські настрої, вербував усе нових прибічників. Кожен успішний удар ЦАХАЛ призводив до знищення десятків і сотень бойовиків, але так само приводить до лав бойовиків сотні нових бойовиків. Новобранці не бачать причинно-наслідкового зв'язку між операціями ЦАХАЛ у Газі та попередніми терактами проти ізраїльтян на ізраїльській території й у всьому звинувачують лише Ізраїль.

За даними держдепу США, одним із найбільших спонсорів ХАМАС є Іран - у звіті за 2021 рік зазначено, що Тегеран дає ХАМАСу близько $100 млн на рік, зброю та навчання. Також кошти збирають в арабських країнах Перської затоки, пише CNN.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: $300 млн на день: скільки коштує війна для РФ

Незважаючи на вихід Ізраїлю з Гази в 2007 році, він зберігає жорсткий контроль над територією шляхом наземної, повітряної та морської блокади анклаву. Протягом 16 років Газа була майже повністю відрізана від світу, із суворими обмеженнями на рух товарів і людей. Проте зброя контрабандою потрапляє в анклав. Блокаду різко критикували міжнародні органи, включно з ООН. Ізраїль заявив, що блокада життєво необхідна для захисту ізраїльтян від ХАМАС.

Навіть до нападів ХАМАС і помсти Ізраїлю умови життя в анклаві були жахливими. Human Rights Watch назвала територію "в'язницею під відкритим небом" - жителі там мають обмежений доступ до охорони здоров'я, освіти та економічних можливостей. Майже половина населення - безробітні. Понад 80% живуть у злиднях. Умови значно погіршилися після того, як Ізраїль тепер оголосив "повну облогу", затримуючи поставки їжі, палива та води, поки терористи не здадуться.

 

За підрахунками МВФ, за 2007-2022 роки ВВП Гази зростав лише на 0,4% за рік. Водночас ВВП на душу населення знижувався щороку на 2,5%. Абсолютно протилежна ситуація на Західному березі Йордану. За той же період часу ВВП там зростав щороку на 5,1%, а зріст на душу населення складав 2,8% за рік.

У Газі безробіття у 2022 році було 45%, кількість людей, які живуть за межею бідності – 53%. Водночас на Західному березі безробіття – 13%, людей, які живуть за межею бідності – 14%.

Середня зарплата у Газі два роки тому складала 14,83 евро за день. Це переважно державний сектор, оскільки бізнесу там практично немає. Водночас палестинці на Західному березі заробляли у 2021 році 26,20 евро за день.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо нову потенційну загрозу через Північну Корею" – Олександр Мусієнко

Газа має південний кордон із Єгиптом. ХАМАС отримує звідти зброю. Насамперед завдяки сотням тунелів, а також наземним шляхом як контрабанду.

Нинішня атака ХАМАС по Ізраїлю, безпрецедентна за форматом, масштабами та жорстокістю навіть на тлі попередніх кривавих війн і терактів. Спочатку ЦАХАЛ показав, що може перемагати регулярні армії сусідніх арабських країн і змусив їх відмовитись від збройної агресії. Потім показав спроможність перемагати та домовлятися з Організацією визволення Палестини та ФАТХ, які ставили за мету самовизначення палестинських арабів і були готові до політичного діалогу з Ізраїлем. Однак упродовж останніх 15 років, завдаючи жорстких та ефективних ударів по Газі у відповідь на атаки ХАМАС, ЦАХАЛ радше посилював і радикалізував конфлікт, ніж вирішував.

Як вдасться вийти з цієї нової спіралі насильства - покаже час. Ізраїль не вперше стикається з загрозою своєму існуванню й увесь попередній досвід свідчить, що його суспільство і влада спроможні знаходити вихід.

×