Ефективна протидія потужному ворогу: світовий досвід воєн

І сьогодні, через 78 років після завершення Другої світової війни, історики продовжують сперечатися. Наводити різні аргументи стосовно того, наскільки ефективними з точки зору впливу на моральний дух населення і військову потугу нацистської Німеччини були масовані бомбардування Кельну, Дрездена на інших міст.

Тут також можна згадати, що Вінстон Черчилль у своєму ґрунтовному двотомнику "Спогади про Другу світову війну" зазначав, що не відкидаючи психологічного впливу бомбардувань на населення Німеччини, британці все ж таки віддавали перевагу ураженню суто військових об'єктів. Зокрема, описуючи хід бойових дій на Західному фронті навесні 1945 року він наголошував: "Постійні рейди наших важких бомбардувальників скоротили видобуток нафти в Німеччині до критичного рівня, зруйнували багато німецьких аеродромів і так пошкодили підприємства та транспортну систему, що довели їх майже до зупинки". Хоча, найімовірніше йдеться не про нафту, яку Німеччина тоді отримувала з Румунії та Угорщини, а заводи з виробництва синтетичного пального.

Впродовж же війни нацисти самі намагалися зруйнувати промислові підприємства Британії та енергетичну інфраструктуру СРСР, зокрема й напередодні Курської битви. А згодом навіть планували перенести нищівні авіа удари ще далі на Схід. Майже так само, як путінська РФ у наші дні намагається завдати шкоди енергетичним потужностям України.

При цьому, ті з істориків, хто вважають, що загальне руйнування німецьких міст і спроби залякати цивільне населення не дали очікуваних результатів, дивним чином забувають про те, що сталося 86 років тому, а саме – 26 квітня 1937 року. Ми ж згадаємо, що саме цього дня нацистським військово-повітряним легіоном "Кондор", що являв собою добровольчий підрозділ німецького "Люфтваффе", було підступно і вкрай жорстоко знищено практично беззахисне іспанське місто Герніка. Місто, з населенням близько 6 тисяч мешканців, багато з яких зібралися на традиційному ярмарку, безжалісно бомбили дві з половиною години. Тих же, хто намагався втекти, льотчики розстрілювали з кулеметів. Загинуло та отримали поранення близько 1600 осіб. Таким чином, враженому світу було наочно продемонстровано, що саме являє собою так звана тотальна війна, жертвами якої насамперед стає цивільне населення.

Ця трагедія, увіковічена у відомій на весь світ картині великим Пабло Пікассо, стала першим передвісником жахливих страждань мільйонів під час Другої світової війни.

Сьогодні ж безсумнівно одне – руйнівних бомбардувань німецьких міст в 1944-1945 роках точно не сталося б, якби перед тим не було варварських ударів з повітря по Герніці, Варшаві, Роттердаму, Лондону, Одесі, Ковентрі, Бірмінгему й інших європейських містах.

Очевидно, майбутні історики також сперечатимуться наскільки масовані авіа удари Збройних сил Ізраїлю в наші дні допомогли знищити військову мережу угруповання ХАМАС в секторі Газа. І, цілком вірогідно, у майбутньому академічному запалі забуватимуть згадати, що підступний напад на Ізраїль розпочався в суботу вранці 7 жовтня 2023 року саме з цілеспрямованих і масованих нападів на цивільне населення.

Не відповісти на таке Ізраїль звичайно не міг. Хоча, залишаються й ще вочевидь довго залишатимуться непрості питання щодо адекватності дій його розвідки, армії й органів державної влади, узагалі. Не виключено, що багато ізраїльтян питатимуть, чому перший прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон зміг передбачити напад сусідніх арабських країн на Ізраїль одразу ж після проголошення ним Незалежності в 1948 році, а нинішня влада не змогла? Де були ті визначні агенти ізраїльської розвідки, на кшталт Елі Коена, який, працюючи під прикриттям, три роки напередодні Шестиденної війни постачав Ізраїль першокласною інформацією про політичні і військові плани та приготування Сирії. Саме про нього в 2019 році зняли цікавий серіал Шпигун/The Spy.

Як так сталося, що уся система державного управління, озброєна надсучасними засобами, практично не помітила підготовку до нападу в 2023 році? Чи не є це наслідком глибоких внутрішніх проблем і, одночасно, поступової втрати пильності з боку усього громадянського суспільства? Яким чином ця агресія ХАМАСу стала несподіванкою й для спеціальних служб західних держав? Чи є палестинське питання у широкому сенсі наслідком глибоко вкоріненого невдоволення і, можливо, навіть існування певного комплексу меншовартості арабського світу та чи має воно взагалі якісь реальні перспективи вирішення в осяжній перспективі?

 

Поки ж в Ізраїлі мудро вирішили залишити проведення ретельного розслідування на післявоєнний період. Мабуть, виходили при цьому з власного досвіду та досвіду інших націй, які переживали непрості часи і зазнавали невдач у війні. Як наприклад та ж Британія - лише на втраченому у травні 1941 року Криті загинули близько 15 тис. британців. 10 грудня 1941 року у Південно-Китайському морі стався бій між ВМФ Британії і авіацією японського флоту, в результаті якого британський флот втратив лінкор "Принц Уельський" та лінійний крейсер "Ріпалс", що викликало в країні хвилю обурення та нищівної критики.

Однак, особливо ганебною і такою, що практично визначила крах британського панування у Південно-Східній Азії, стала капітуляція Сінгапуру 15 лютого 1942 року. І, хоча британці й дебатували гаряче про цю низку своїх військових невдач і прагнули отримати докладні відповіді на свої болючі питання, а їх, як ми бачимо, було вдосталь – вони все ж таки вирішили розслідувати, зокрема причини катастрофи Сінгапуру, саме після війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін добряче прорахувався, але агресивна Росія не зупиниться

При цьому, в цій історії та й в сьогоднішніх подіях є й ще один важливий аспект – вкотре за останній час на перший план вийшло питання забезпечення належного рівня національної стійкості. Тобто, спроможності нації протистояти очікуваним і неочікуваним зовнішнім впливам та втручанням деструктивного характеру і, водночас, мати можливість успішно долати будь-які кризи.

І це питання надалі поставатиме для багатьох країн усе частіше і в різних аспектах: як використовувати переваги глобалізації і одночасно протистояти її викликам? Чи слід мати на власній території замкнуті цикли виробництва важливих видів промислової продукції і якщо так, то яких саме? Скільки для цього потрібно досвідчених інженерів і кваліфікованих робітників? Яка роль у всьому цьому освіти, науки і технологічного розвитку? Чи треба мати в наявності достатню кількість медичних препаратів і яких саме? Що таке справжня продовольча безпека, як її досягнути і наскільки вона пов'язана з геополітикою?

Окрім цього, в наші дні багато людей і в різних країнах все частіше задумуються над питаннями: які збройні сили і з якою зброєю потрібні для відсічі потенційному агресору? Які слід для цього мати резерви і ресурси? Як їх в ринкових умовах створювати, належним чином зберігати і ефективно використовувати? Чи дійсно правда, що і в наші дні, як в період давніх греко-перських війн, величезне значення мають психологічний настрій суспільства, моральний дух армії і особисті чесноти вождя? Адже, явно невипадково люди до цих часів добре пам'ятають, хто саме відмовив дати послам царя Персії Ксеркса "землю і воду", як полягли у бою, у вузькій ущелині біля Фермопіл, 300 спартанців і які слова були викарбувані на пам'ятнику на їхню честь.

Звичайно, наш власний український досвід ще буде неодноразово переосмислений і військовими експертами, і майбутніми цивільними істориками. Мабуть, й перші, й другі згодом знайдуть головні чинники наших перемог і основні причини наших прорахунків. Тим більше, що все дійсно визначальне проявляється на тлі швидко мінливого і другорядного лише із часом.

Однак, вже зрозуміло, що кремлівська кліка всерйоз помилилася плануючи напад на нашу державу. Згадаємо, як починаючи з жовтня-листопада 2021 року у російському інформаційному полі у відкритому доступі почали з'являтися матеріали, що начебто владу в Києві підтримує лише "порівняно невелика кількість людей" із "натовською і американською" освітою. Також стверджували, що представники молодшого і середнього офіцерського складу Збройних сил України "не готові стояти на смерть за київських володарів". Широко поширена в РФ туга за радянської спадщиною, механічно екстраполювали на українське суспільство. Його вважали майже тотожним російському. Нібито українці готові до возз'єднання з Росією. Відповідно, розробляли спеціальні методики щодо підриву морального духу наших Збройних сил, розповсюджували настрої невіри у спроможність протистояти російським військам пропонували схиляти наших бійців до зради з використанням матеріальних та інших стимулів.

Також у матеріалах ішлося про наявність ворожості й недовіри між "націоналістичними збройними формуваннями, які є силовим інструментом київської влади" та регулярними підрозділами ЗСУ. В РФ просували думки про те, що "радикальний націоналізм є проектом сил, що не мають стосунку до українського народу". Відповідно, робили абсолютно хибний висновок про те, що наші військові нелояльні, не довіряють керівництву держави й не захищатимуть Батьківщину. А навпаки - у разі збройного конфлікту одразу ж переходитимуть на бік супротивника. Чесно кажучи, у військовій історії важко знайти приклад грубішої помилки в оцінці морального стану потенційного супротивника.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін прорахувався в підготовці до війни і припустився п'ятьох помилок

Так само помилилися й нацисти, які вважали, що постійними бомбардуваннями столиці та інших міст Англії вони зламають дух британців і знищать їхню волю до опору – восени 1940 року безперервне бомбардування Лондона тривало 57 ночей. Потім продовжилося у вигляді повітряних атак в інших частинах країни і завдало жахливих руйнувань. Як згадує Черчилль: "Протягом останнього тижня листопада і на початку грудня тягар нальотів пересунувся на порти. Бристоль, Саутгемптон, а передусім Ліверпуль зазнали важких бомбардувань. Згодом крізь вогонь безстрашно пройшли Плімут, Шеффілд, Манчестер, Лідс, Глазго та інші центри виробництва озброєнь. Утім сталося те, на що нацисти явно не розраховували: "Не мало значення, куди припадав удар, країна була не менш здорова, ніж море – солоне", – підсумовує у "Спогадах про Другу світову війну" британський прем'єр-міністр.

Усі ці історичні екскурси необхідні для того, щоби показати невигадану важливість усебічного і постійного дослідження тих аспектів нашого національного буття, які грають визначальну роль у процесі зміцнення нашої станової конструкції. І, хоча, як стверджують, абсолютно невразливих національних конструкцій не існує, прагнення справжньої безпеки вочевидь є природнім процесом, притаманним майже кожному національному утворенню.

Тож, дійсно фахова і виважена та глибока дискусія про національну стійкість є наразі для нас в Україні більш ніж актуальною. Особливо в умовах війни з путінською РФ, де для нас на перший план виходить саме спроможність ефективно протидіяти потужному ворогу. Тобто, слід досконало знати і вміло застосовувати справжнє мистецтво війни, про яке дуже давно і так влучно сказав відомий китайський стратег і військовий мислитель Сунь-дзи: "Умови мистецтва війни такі: перша – розрахунки; друга – обсяг ресурсів; третя – кількість солдатів; четверта – баланс сил; і п'ята - можливість перемогти".

×