"Китай ставатиме агресивнішим щодо США. Це призведе до конфронтації" - Юрій Пойта

Якщо подивимося на ХХ з'їзд Компартії Китаю в середині жовтня, він був дуже особливий. Найбільш значима подія - переобрання на третій термін чинного лідера КНР Сі Цзіньпіна (за змінами до Конституції, в 2018 році забрали обмеження, що голову Компартії можна обирати не більш як на два п'ятирічні терміни. – Gazeta.ua).

Сі готував умови для переобрання на третій термін з 2012 року, коли тільки прийшов до влади. Зменшував можливість для обрання конкурентів за допомогою антикорупційної компанії, яку назвали "полювання на лисиць і тигрів". Боровся з корупцією в найвищих ешелонах влади.

Китайська економічна і політична еліта дуже корумповані. Арештовувати практично всіх є за що. Притягали до відповідальності тих, хто протягом тривалого часу отримував надприбутки, контролюючи цілі сектори економіки і концерни. Це було популярне рішення серед населення. Якщо порахувати, скільки вищих чиновників арештували за головування Сі, то таку саму кількість як за всю історію КНР до нього, за 63 роки. Це арешт приблизно 440 найвищих чиновників рівня заступника міністра і вище. Із них 35 членів центрального комітету Компартії - дуже невеликої елітної групи людей.

Також він зменшив в керівництві партії кількість прихильників попередніх лідерів – Ху Цзіньтао і Цзянь Цземіна. Зробив неможливим обрання наступників на чолі партії.

Змінив законодавство. У 2016-му ввів себе в ядро партії. За два роки провів поправки до Конституції, яким прибрав обмеження на два терміни для голови партії та обмеження по віку.

Завчасно провів зміну політичної системи КНР. Раніше управління в Компартії нагадувало керування компанією в раді директорів. Усі намагалися просувати своїх кандидатів та інтереси, зберігаючи баланс інтересів в державі, рішення формувалися консенсусом. Тепер баланс зруйновано, систему стримувань і противаг демонтували. Сі сформував автократичний персоналістьский режим, зав'язаний на нього самого.

Тепер система рухатиметься до дедалі більш авторитарного типу, буде більше одноосібних рішень. Якщо раніше була група інтересів, тепер одна особа все вирішуватиме. Керівництво партії стало його маріонетками. Дуже грубо це можна порівняти з системою управління СРСР часів застою Леоніда Брежнєва, коли керівництво партії голосувало "за" всі ідеї лідера, без конкуренції ідей.

Це буде призводити до погіршення економічної ситуації в Китаї. Зростання вже сповільнилося вдвічі, порівняно з тим, що було раніше (у 2021 році ВВП Китаю зріс на 5,1%. – Gazeta.ua). У майбутньому ростиме менш як на 5%, порівняно з 8%-14% в 2000-2010 роках.

Також проблемою стане, що в політбюро не буде професіоналів, які могли б формувати розумну економічну політику. Там залишилися люди, які завдячують кар'єрі виключно Сі. Немає тих, хто показав видатні результати в державному управлінні, розвитку економіки, технологій. Залишилися особи ідеологічного характеру. Зростає ймовірність ухвалення помилкових рішень. Система буде менш ефективною.

Ще один висновок із документів з'їзду: там суттєво зросла кількість згадок про національну безпеку, міжнародну ситуацію. Термін "національна безпека" у підсумковому документів використали на 65% разів частіше, ніж під час попереднього з'їзду в 2017 році. Тобто буде більше уваги до зовнішньої політики, менше до економіки. Безпека Китаю, як її бачить Сі, матиме пріоритет. Дедалі агресивніше буде використовуватися тиск, погрози і примус. Можливо, навіть з застосуванням в тому чи іншому форматі військової сили.

 

Увага до Тайваню в документі зросла. Там йдеться, що острів є частиною єдиного Китаю (Китайська республіка, відома як Тайвань - острівна держава з обмеженим міжнародним визнанням, її заснували китайські націоналісти, які у 1949 році програли громадянську війну китайським комуністам. До 1971 року була єдиним міжнародно визнаним представником Китаю, членом-засновником ООН і одним з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН, поступилася місцем в ООН Китайській народній республіці, відтоді ООН і велика частина світу визнають юрисдикцію КНР над материковим Китаєм і Тайванем. – Gazeta.ua). Питання Тайваню поставили зараз вище, ніж було раніше. Тож Пекін продовжить зусилля з так званого "возз'єднання з Тайванем".

Ще один аспект доповіді – розділ про науку, технології та інновації. Його не було раніше. Там зазначено, що Китай намагатиметься посилити технологічну самостійність. Тобто розроблятиме власні технології та закриватиметься від світу, спробує сформувати альтернативний технологічний розвиток. Пекін вважає, що його залежність від інших країн в цьому сенсі слід зменшити. Формуватиме самодостатню систему. Думаю, нічого в них не вийде, але пробувати може.

Саме так. Тільки я б це назвав кризовими явищами в економіці. Бо стагнація – економічний розвиток близький до 0. А в Китаї раніше був ріст ВВП у 10% на рік, а тепер менше 5%. Це все ще доволі суттєве зростання.

Кризові явища будуть не тільки через політичні зміни в країні, але, зокрема, через несприятливу геополітичну ситуацію навколо КНР. Багато країн почали бачити в Китаї загрозу і закриваються щодо економічної співпраці з ним.

Навіть найближче оточення не може точно відповісти. Китай – закрита політична система. Прийняття рішень в керівництві Компартії – чорна скринька. Дуже мало осіб у світі розуміє, що відбувається в вищих політичних колах, в політбюро, а, тим паче, в голові Сі Цзіньпіна.

Але важливі не так причини, як наслідки - все більш агресивна політика Пекіну на міжнародній арені, більша схильність до радикальних дій, вища стратегічна конкуренція зі США, більший економічний тиск на країни, політика яких не влаштовує Сі. Наприклад, якщо критикують за порушення прав уйгурів в провінції Сіньцзян. Китай намагатиметься посилювати економічні інструменти впливу – отримувати більший доступ до критичної інфраструктури інших країн. Пекін будує глобальну мережу для розвитку і просування своїх інтересів.

Китай погіршуватиме відносини з США. Це поступово збільшуватиме ймовірність конфронтації між ними на рівні риторики і дій. Якщо подивимося на агресію Росії проти України, то побачимо, що Москва тривалий час, починаючи з 2000-х посилювала риторику і ворожі дії. Були індикатори, що Кремль незадоволений діями Києва. Були образи на Україну, США, країни НАТО. Із часом претензії посилювалися. Врешті, це призвело до масштабного вторгнення. Так само щодо Китаю. Відповідна риторика посилюватиметься, ставатиме дедалі більш агресивною щодо США та Заходу. Це призводитиме до того, що Китай проводитиме політику, яка все більше загрожуватиме інтересам та безпеці інших країн.

Процвітання і розвиток стався завдяки політиці відкритості Ден Сяопіна, але завдячують китайці покращенню відносин зі США. Адміністрація Джиммі Картера і китайське керівництво вирішили, що в стратегічних інтересах обох - налагодити відносини. По-перше, Китай ставав союзником США на противагу СРСР. По-друге, промисловість Америки та фінансово-економічні кола вирішили перенести виробничі потужності до КНР, бо там була дуже дешева робоча сила. Завдяки перенесенню засобів виробництва і технологій та створення в Китаї "світової фабрики", країна завдячує своєму економічному буму.

Ден Сяопін міг відкривати Китай для світу 1000 разів, але якщо б туди не зайшли технології та корпорації, ніякого розвитку не було б.

Система стримувань і противаг виявились ненадійною через націоналістичні тенденції в Китаї, який надто стрімко розвивався. А також через дедалі більші авторитарні тенденції вищого керівництва та слабку традицію системи стримувань і противаг.

Можливо, прагненню до авторитаризму сприяло те, що Китай став перетворюватися на наддержаву. Відчув економічну потугу, посилив свій голос у світі. Перейшов від політики невтручання в чужі справи до активного захисту того, що Пекін вважав китайськими національними інтересами, почав будувати військові бази за кордоном, флот і армію світового рівня, став одним із світових технологічних лідерів. Можливо, це дало в суспільству та еліті відчуття сили.

Ще одна причина - в китайському суспільстві та керівництві є відчуття образи на Захід. Коли спілкувався з китайцями в закритому форматі, вони говорили, що "розуміємо Росію, не задоволені їхньою воєнною операцією, але не тому, що її розпочали, а тому що програють". Вони кажуть, що відчувають себе ображеними так само, як росіяни. Коли китайське керівництво робить заяви, то теж про це офіційно говорить, використовує термін "велике відродження китайської нації", де пояснює, що китайці прийшли так зване "століття війн і принижень", починаючи від опіумних війн в середині XIX століття, коли на певний час фактично перетворилася на колонію Великої Британії.

Китайці про це постійно говорять, культивують в суспільстві відчуття образи. Це формує відчуття потреби реваншу, повернення Китаю на його чільне місце у світі.

Так, збільшує ймовірність. Але не думаю, що війна відбудеться протягом найближчих п'яти років. Її, вірогідно, не буде, доки китайці не будуть готові військово і технологічно провести таку військову операцію. Це дуже складне завдання, яке потребує масштабного десанту. Бачили провал значно скромніших російських намірів десантуватися біля Одеси.

180 км відділяє материковий Китай від Тайваню. Потрібна велика кількість бойових і десантних кораблів для такої операції. Завдання дуже складні логістично. Кораблі будуть цілями для ураження Тайваню, в якого передова оборона.

Китай наразі не готовий, але активно готується. Збільшує чисельність народно-визвольної армії, покращує військово-повітряні сили, ракетні війська. Пекін не обов'язково буде захоплювати острів, може використати інші методи - блокувати, чинити військовий і політичний тиск. Тож перспектива конфлікту між США та союзниками і Китаєм зростає. Тенденції досить сильні, і можна сказати, навіть незворотні.

Китай дивиться, що міжнародне співтовариство дуже негативно сприймає агресію Росії проти України. Китайці не хотіли б опинитися в схожій ситуації. Пекін хотів би, щоб світ прийняв із мовчазною згодою "возз'єднання з Тайванем". Поки що такої перспективи немає.

Китай може тиснути на різні країни, якщо його компанії будуть технологічними монополістами там, якщо матиме критичний вплив на місцеву інфраструктуру, якщо їхні ринки будуть зав'язані на Китай, якщо китайці просто зможуть зупинити їхні економіки.

Єдине, що може спровокувати Китай піти на військову операцію швидше, ніж через п'ять років, це проголошення Тайванем незалежності. Червона лінія, яка може змусити діяти військово. У китайських документах йдеться, що головною проблемою китайської національної безпеки є проголошення Тайванем незалежності. Але це розуміє Тайбей. Тому не хоче провокувати. І водночас посилює військовий потенціал, відносини з іншими країнами, щоби забезпечити підтримку, щоб уникнути мовчазної згоди. Таке змагання. Тайвань де-факто незалежна частково визнана держава, але не проголошує цього юридично.

Америка дає безпрецедентну допомогу Україні, зокрема, щоб показати, що не стоятиме осторонь в разі подібної агресії проти сусідів. Вашингтон вважає, що це зменшує готовність Пекіна піти на проведення подібної операції.

Але якщо станеться, що два конфлікти будуть одночасно, то це зменшить військову підтримку Україні зі сторони США, бо їх оборонно-промисловий комплекс просто не потягне двох повномасштабних конфліктів високої інтенсивності. Якщо зараз Україна просить щось, а Америка відповідає, що на виготовлення потрібно три-п'ять місяців, то буде гірше, якщо буде паралельна велика війна. Це значно послабить військову допомогу нам. Позаяк Китай, на щастя, ще не готовий до такої війни, то Україні потрібно постаратися якомога швидше досягати військових перемог. Швидше, ніж розпочнеться війна в Тайванській протоці.

Припускаю, Сі ставиться з розумінням до дій Росії. Хоча Китай через війну зазнає економічних і навіть іміджевих збитків, бо світ вважає, що Пекін підтримує Москву, китайське політичне керівництво вважає, що Росія робить виправдані речі, бо "захищає інтереси в зоні свого впливу".

В Китаю така сама логіка щодо Тайваню. Він ніколи не критикує дій Москви, хоча формально ніби визнає територіальну цілісність України, проте фактично підтримує Росію в протидії Заходу. Хоча Пекін поки що напряму не допомагає Росії, він фінансово підтримує російську економіку, купуючи їх енергоресурси, що відтягує крах путінського режиму.

Також Пекін сильно політично підтримує Росію на міжнародній арені. Неможливо виключити Росію з "Великої 20" через позицію китайців, вони проти виключення Росії з Радбезу ООН.

Усі ці аспекти показують, що Китай підтримує Росію, але не хоче робити різких рухів, щоб не отримати санкції США чи інші проблеми.

В Китаї посилюються авторитарні тенденції. Стає все менш передбачливими, його дії дедалі більш ірраціональні. Західний бізнес, американський, німецький, який має виробничі майданчики в КНР, починає задумуватись, що свого часу була неправильно зроблена стратегічна оцінка Росії, і вони отримали величезні збитки, втратили бізнес в РФ, були змушені йти звідти, фінансувати допомогу Україні, втрачаючи дохід. Тож тепер задумались, чи не повториться така ж ситуація з Китаєм. Що занадто багато вкладаємо в КНР, а там все менше демократії, і це може через 5-10 років призвести до серйозних збитків. Тому буде тенденція на зменшення залежності Заходу від китайського ринку.

Україна має свою стратегічну мету приєднатися до Євросоюзу і НАТО. Обидві організації розглядають Китай як довгостроковий виклик для себе, і як конкурента. Виклик щодо цінностей, національних інтересів, безпеки. Через це ЄС і НАТО змінюють підходи, щоб захистити свої національні інтереси.

Україна має змінити підхід, пристосувати зовнішньополітичні інтереси щодо Китаю, відповідно до бачення ЄС і НАТО. Києву обов'язково треба буде змінити статус Китаю зі стратегічного на економічного партнера, зменшувати економічну залежність від Пекіну, бо 15% економічної залежності, яку мали по торгівлі з КНР дають китайцям важелі тиску.

Україна має формувати власні "червоні лінії" щодо відносин з Китаєм. В окремих секторах продовжувати співробітництво. Наприклад, в торгівлі агропромисловими товарами, але в високотехнологічних сферах доведеться значно обмежити чм навіть зупиняти. В першу чергу, стосується військово-технічного співробітництва, будівництва розумних міст, післявоєнної реконструкції країни, доступу китайців до елементів нашої критичної інфраструктури.