Новина про те, що в "міліцію" так званої "ЛНР" активно записуються злодії-рецидивісти, не дивує. Єдине, на що тут варто звертати увагу: подібна практика почалася не вчора. Традиції залучати вихідців з криміналу до роботи в силових та політичних структурах незабаром виповниться сто років. Бо революцію в Росії восени 1917 року зробили кримінальні злочинці.
Грунт до узаконення кримінального терору й перетворенню його в основу державної політки було закладено ще в Російській імперії. Інкубаційний період тривав 50 років, фактично – два покоління. Відлік треба вести від моменту замаху терориста Дмитра Каракозова на царя Олександра Другого. Це сталося 1866 року.
У той час згадана імперія, як її правонаступниця, нинішня путінська Росія, була значно слабшою в економічному плані, аніж Європа – що, власне, дотепер не помінялося. Але саме з заможнішої Європи до бідної Росії прийшли соціалістичні ідеї. Котрі росіяни значно спростили, звівши до формули: "Забрати в багатих – поділити між бідними".
Так почалися пограбування банків, крамниць та заможних людей іменем грядущої революції. Братом терориста був Ленін, котрий вирішив помститися за смерть старшого. Сталін грабував банки і брав заручників, міняючи на викуп. Це лише найвідоміші випадки.
Зимою-весною 1917 року після перемоги буржуазної революції в Петрограді з тюрем по всій імперії випустили, серед іншого, безліч кримінальників. Уже восени більшість із них, вдягнувши шкіряні куртки та озброївшись маузерами, командували першими групами новоствореної ВЧК – праматері НКВД – МГБ – КГБ – ФСБ. Відомі випадки, коли 1918 року в Києві, під час перебування міста під владою більшовиків, людей грабували й викрадали заради викупу чекісти за схвалення самопризначених народних комісарів.
Не так давно ці часи згадав "свободівець" Андрій Іллєнко як приклад того, що Росія почала гібридну війну проти України майже сто років тому. І тоді представники нової, російської радянської влади, заявляли на весь світ: їх в Україні нема. Війну веде "український пролетаріат", котрий бореться за "свободу" з "буржуями".
Будь-яка людина з досвідом роботи у правоохоронних органах підтвердить: заперечувати очевидне, йти "в отказ", тобто, тупо й вперто відмовлятися визнавати свою причетність до скоєння злочину – манера та лінія поведінки, характерна для кримінальних злочинців.
Радянської влади "не було" в Іспанії під час війни 1936-1939 років. Не визнавала вона свого вторгнення до Фінляндії в 1939-1940. Під час війни в Кореї 1950-1953 років радянські комуністи інструктували китайських, як треба себе поводити під час інтервенції: від усього відмовлятися. Після 1991 року Росія не визнала своєї участі у війні на Балканах. Тепер Путін та його речники відхрещуються від російської присутності на Донбасі. Разом із тим наполягаючи на необхідності діалогу із керівництвом самопроголошених республік. Котре хоч по горизонталі, хоч по вертикалі складається винятково з криміналітету.
Можна заперечити сказане вище. Й нагадати: кодекс честі кримінальника вимагає визнавати провину, якщо надані беззаперечні докази. Але фокус у тому, що після Другої світової війни "старих" злочинців, яким звичаї забороняли працювати на владу та у владі, винищили колеги, котрі не мали подібних принципів. Бо, отримавши амністію, починали працювати як у правоохоронних органах, так і в бюрократично-владних структурах. Психологія їхня при цьому не мінялася. Типовий приклад – Віктор Янукович. Котрий, якщо згадати, ніколи не визнавав очевидного. І дотепер не визнає, час від часу заявляючи про розгін Майдану: "Це не я, це екстремісти!"
Радянська влада зробила рекрутинг кримінальних злочинців у свої політичні, бюрократичні та силові структури системним. Російська влада просто не мала іншої практики: рішення там приймають спадкові кримінальники. А в "ДНР" та "ЛНР", котрі складають по суті своїй радянські люди, іншим суб'єктам навіть не місце.
2 
1
Комментарии
12