У редактора нашої районки бодун. Він просить написати "щось гостре й актуальне" і йде у чайну за пляшкою. Я - десятикласниця, мрію поступити на журфак. Героя обираю швидко - сільський голова колгоспу на прізвисько Лось. Недавно він украв на току причеп пшениці й не помітив між мішками п'яного сторожа. Зранку уздрів на подвір'ї двометрового парубка з матнею до колін. "Таня, знову за своє? - заревів підстаркуватий Лось і побив жінку велосипедним насосом. Та прикривалася руками й голосила: "Юра, з того разу - ні разу!"
Лось відгрохав двоповерховий будинок, "поступив" дітей у Київ і одним із перших у селі купив іномарку. Всі знали, скільки й кому Лось сплавив колгоспного майна, але злодієм його назвала тільки я.
- Здуріла? - редактор ніби протверезів, прочитавши мій опус. - Він із мером на рибалку їздить, зять працює в податковій. Знайди якусь доярку-рекордсменку - ось матеріал соціального масштабу!
Я розридалася від такої життєвої несправедливості.
Юра, з того разу - ні разу!
- Ну от, - скривився шеф. - Ти ж не отримаєш золоту медаль!
Медаль була сенсом мого життя. Золоті медалісти вступали до вузу без екзаменів - якщо перший іспит складали на "п'ятірку".
- Людське щастя залежить від уміння поступатися, - продовжував добивати редактор.
Мій матеріал із портретом переляканої доярки вийшов у рубриці "Репортаж із корівника". Я отримала медаль, але перший іспит склала на "чотири". Зате Лось влаштував сина в місцеву санстанцію. Допоміг зять, який і досі працює в податковій. Так що їхні крадіжки ще й узаконені.
Щомісяця цей сімейний підряд ходить до моїх родичів, які відкрили в райцентрі ресторанчик. Після тих візитів завжди думаю: поступка нічого не варта, якщо заради менш важливого поступаєшся більш важливим. І щастя залежить від уміння відрізнити одне від другого. Можливо, редактор це і знав, але, вочевидь, теж мав проблеми з правильним вибором. Бо помер він алкоголіком і лишив у боргах дружину з дітьми.
1 
1
Коментарі
34