У губернатора Черкащини 50-річного Олександра Черевка вдома в Черкасах живуть середньоазіатська вівчарка Бархан і лайка Дашка. Собакам по 9 років. Алабая Олександру Володимировичу подарували, а лайку він купив у Києві.
Бархан і Дашка живуть у великому вольєрі, розділеному на дві половини.
— Дашка лагідна до всіх і нікого не чіпатиме. Бархан — це серйозний товариш. Із ним треба поводитися з повагою й обережністю. От свого кота ніколи не чіпає. Але якщо чужий заскочить і, не дай Боже, зазівається, "подорож" для нього закінчується трагічно, — розповідає Олександр Черевко.
Кілька років тому діти Олександра Володимировича — 26-річний Віктор і 23-річна Ольга принесли додому сірого кота Амура.
— Півроку тому його вкрали. Діти за ним сумували. А недавно Амур прийшов. Де був, не знаємо. Очевидно, жив у людей. Хоч, безумовно, у нас йому краще, — усміхається. — Поправився, розледачів, мишей не ловить. Живе в котячому будинку з драбинкою, як тільки морози вдарять. Але щодня заходить у наш дім. Мені, щоправда, не подобається, щоб кіт ходив по кімнатах. Але діти люблять, коли Амур біля ніг крутиться.
У будинку в рідному селі губернатора Водяниках Звенигородського району живуть бельгійська вівчарка Мальва і Тузик.
— Тузика купив у Києві на базарі. Одна жінка як причепилася, купи, мовляв, гарна собака. Яка порода? Ну, загальна, — сміється. — Тузик малий, але, як дзвіночок. Як приїжджаю, він від мене не відходить. Скільки б людей не було, а бігає за мною. Узагалі, любов до природи і тварин у мене ще з дитинства.
Губернатор Черевко має хобі — розводить сов різних видів. Вирощених удома птахів потім випускає на волю.
— У Водяниках раніше було чимало сичів. Мама, бувало, казала: "От сьогодні вночі сміявся чи плакав сич". Тому я не байдужий до цих птахів. Останніми роками в наших лісах їх майже не видно було. За кілька років я вже випустив вирощених сов: вухатих, сіру неясидь, сичів, сипух, торік чотирьох пугачів. Спочатку птахи не відлітали, були в лісі неподалік, а під вечір зліталися їсти. Потім прилітали все рідше. Зараз теж є чотири пугачі. Вони наполовину ручні.
Олександр Володимирович вирощує покинутих малих птахів чи тих, що випали з гнізда. Відшукувати їх допомагають із київської спілки, що спеціалізується на соколах.
— Годуємо їх живими мишами й щурами. Купляємо в Києві. Звичайно, я не маю часу за ними доглядати, для цього є людина, яка про них дбає. Найбільше з родини сов мені подобаються пугачі, бо мають загадкові голоси. Та й сам птах — найзагадковіший серед сов.
Удома в мера Черкас 42-річного Сергія Одарича в Мошнах поблизу обласного центру живе сіро-біла кішка Касандра. Тварина прибилася взимку. Кася, так лагідно, називають кішку, ловила в сараї мишей. Заносила їх і складала на кухні.
З-під пральної машини у ванні вискочив драний чорний кіт. А слідом вилазить кішка і "мур-р-р" до нас
— У нас ще жила Муся, білий перс з англійською породою. Зараз вона в дітей у Києві. Ми відвезли, як робили тут ремонт. Шкода було її білу шубку, — розповідає дружина міського голови Анжела Августинівна. — Мусю двомісячною подарувала кума. Привезла її з Молдови. На кордоні, щоб не побачили митники, кошеняті наказала лежати на верхній полиці. Муся прилягла. Як поїзд від"їхав, підняла голову й гралася далі. Ми її стерилізували. До цього, вона мала два виводки. Причому один раз від бродячого кота. Вона тоді жила з нами в Києві, на першому поверсі. Ми пішли до батьків у сусідній будинок, а вікна на балконі залишили відкритими. Коли повернулися, з-під пральної машини у ванні вискочив драний чорний кіт. А слідом вилазить кішка і "мур-р-р" до нас. "Муся, — присоромили її, — кому ж ти віддалася?". Привела по двоє чорних і рудих кошенят. "Муся, — кажемо, — ну хоч би одне пішло в тебе".
Торік Анжела Августинівна подарувала на день народження Сергію Одаричу, щеня московської сторожової породи — Флориду.
Депутат обласної ради 51-річна Любов Майборода має дома сірого щура Масіка. Його принесла донька Євгенія, коли тварині було два тижні.
— Зараз він уп"ятеро більший. Живе у клітці, але щовечора його випускаємо, щоб побігав по квартирі. Масік — надзвичайно розумний, — розповідає Любов Володимирівна. — Він відчуває, коли хтось не в настрої, збереться в комочок і не підходить. А коли візьмеш на руки, відразу знімається стрес. Любить сидіти на плечах, якщо хтось ходить. Балуємо його шматочками яблук, мандаринів і сиру. Він у нас охайний, двічі-тричі на тиждень купаємо в дитячому шампуні. Але, попри все, Масік — щур, може щось погризти. Так сталося з новим комплектом шикарної французької постілі, яку мені подарували на день народження Анжела і Сергій Одаричі. Ми не вгледіли, як Масік опинився в нашій спальні. Знайшли його на подушках. Погриз на них в"язані квіточки. Я мордочкою його потикала, але йому ж байдуже. Він же не розуміє, що гризти не можна, природні інстинкти беруть верх.
У квартирі 58-річної Олександри Рогульської, директора програм радіо обласної телерадіокомпанії "Рось", п"ять років живе британський голубий кіт Кузьма.
— Купили внукові Богдану на день народження. Він просив велику собаку. Але ми не погодилися, бо хто ж її буде вигулювати,— розповідає Олександра Рогульська. — Це ж на мені все буде. То й купили малесенького котика. Онук вибрав найкумеднішого. Хоч поряд двоє кошенят сиділи кращі. Питаю, чого ж ти такого обрав. Каже, бо він дуже веселенький, дуже проситься. Заплатили тоді 200 гривень. Кузьма чистоплотний, правда, порвав у квартирі все, що можна. Зараз уже не рве. Щоранку йде до нас на "масаж котів". Я йому роблю масаж, наминаю вуха, розчісую проти шерсті, роблю дикобраза. Шерсть у нього, як у кролика, то сама отримую задоволення. Годуємо кормами преміум-класу, дорогими. Телятиною, свининою. Кролика дуже любить, індичину. Даємо вітаміни. Спить на дивані, на кріслі або в чоловіка в ногах. Він його визнає за господаря. На нас може й лапою замахнутися. Купляли онукові, а вони перейшли в свою квартиру. Кузьма не міг там прижитися. Три дні на шафі прокричав. То внукові купили декоративного кролика Стьопку.
Коментарі
1