"Навіть у Піскуна була. Не дала розікрасти майно"

 

Марія Грушовенко, 73 роки, із села Громи Уманського району першу скаргу подала на початку 1990-х. Відтоді написала понад тисячу скарг та позовів до прокуратури, суду, заяв у міліцію і прокуратуру, райдержадміністрацію.

Зустрічаємося з Марією Василівною в Умані у приймальні місцевого юриста. Вона у сірому пальті, білій пуховій хустці, у руках два пакети з документами.

— Приїхала порадитися з юристом, що нам робити. Обіцяли Колгоспну вулицю в селі зробити, а всю жерству з кар'єру забрали лісничі і всипали дорогу собі в лісі. Тепер немає чим сільську засипати. Тихенько забрали все, що було в кар'єрі, — каже. — Кар'єр — майно села, а нас ніхто не спитав. Як дощить, так дорогу розмиє, що ні проїхати, ні пройти.

До юриста черга. Марія Василівна не чекає, бо поспішає на автобус. Спілкуємося дорогою. До пенсії вона працювала завідувачем місцевого дитячого садка та керівником сільського току.

— Ніколи не думала займатися цим, але на початку 1990-х, коли почалися перебої з поставкою продуктів, я була завідуючою дитячим садком, — розказує Марія Василівна. — Брали в Умані під розписку продукти для дітей, їх зберігали в колгоспному складі. Якось пропали гречка і рис 170 кілограм. Почала шукати, а їх списали на колгоспну столову. Оказалося, що й там нема. Так я найшла, що всі продукти, які приходили на колгосп, списувалися. Мене тоді вигнати хотіли, бо на цьому гроші великі заробляли, але нічого не вийшло, я свою правоту доказала.

Після цього випадку Марія Василівна разом із місцевими Меланією Скакун, Марією Корінною та Галиною Грошовенко відвойовували майно колгоспу і тік, які керівництво села планувало продати.

— Будинок культури після розвалу колгоспу хотіли віддати в оренду з правом викупу, — розказує Марія Грушовенко. — А яке ж село без будинку культури буде? Я й скарги писала, і людей просила, аби не погоджувалися віддавати клуб з правом викупу. Таки вговорила. А як воювали за колгосп, щоб майно не продавали, то де я не була — і в Києві, і Черкасах, в усіх начальників та в судах. Навіть у генпрокурора Піскуна була. Не дала розікрасти майно. Зараз борюся з тим, що одному бізнесмену дали землю незаконно. Він перекрив дві дороги в селі. От і приходиться мені писати скрізь. Я й не хочу цим займатися. На це йде багато часу та здоров'я, але люди самі приходять та розказують, що проісходить. Буває підкидають анонімно копії документів якихось у поштовий ящик.

Грушовенко мешкає у цегляній, невеликій хаті у Громах неподалік центру. У дворі ростуть горіхи та сливи. Має курей, город і сад. Чоловік помер. Син разом з онукою живе в Умані у власній квартирі. Невістка загинула кілька років тому в автокатастрофі.

— Є у неї й вороги, але добра багато для села вона робить, — говорить місцева Галина Кравець, 48 років. — Ми її підтримуємо, бо ніякого захисту в нас нема. Багато хто приходить до неї радитися, але вона свою роботу не афішує, а допомогти завжди допоможе.

У сільській раді розповідають, що Марія Грушовенко працює всупереч їм.

— У неї, мабуть, неприязнь до мене як до сільського голови, — каже 51-річний Володимир Молоченко, сільський голова Громів. Обіймає посаду 15 років. — Її дії направлені проти мене і діяльності сільської ради. Не знаю, в чому причина. В неї широка діяльність, в різні сфери вникає, хоче бути в курсі справи, але її громадська активність виходить за певні рамки. Марія Василівна судилася з нами, бо не могла дізнатися рішення сесій. Суд задовольнив її позов. Тепер є доступ до рішення сесій. Нас чотири чоловіки працює п'ять днів, щоб дати їй інформацію.

×