"Якби Ремарк був живий, я б усе віддав, щоб із цим письменником поспілкуватися, — каже радіоведучий Олександр Іващенко, 32 роки. — Якщо читати його книги вдумливо, то це найкращі ліки від поганого настрою".
З Іващенком зустрічаємось поблизу обласної телерадіокомпанії у Черкасах. Він перепрошує, що не може запросити до кабінету. Там саме монтують передачу. Олександр на радіо понад 10 років. Веде новини та прямі ефіри. Іноді працює на обласному телебаченні. Він — заступник директора радіопрограм черкаської телерадіокомпанії "Рось".
Ремарк — улюблений письменник Олександра. Удома чоловік має всі його 13 романів. Найбільше любить "Тіні в раю".
— І про що б ви запитали в Ремарка, якби зустрілися з ним?
— Як так виходило, що на кожній сторінці п"ють, а ніхто з героїв не є алкоголіком? А ще мені цікаво, чому його герої мало говорять, а читачу все зрозуміло. Я сам філолог за освітою, то хотів би знати, як так можна написати. І третє: як він знаходив сили жити у той складний час. Нас також зараз називають утраченим поколінням.
Олександр каже, що в його долі та в долі Ремарка є схожі сторінки, але надто особисті, аби про них говорити.
— А взагалі найціннішою книгою вважаю Біблію.
Іващенко неодружений, живе окремо від батьків.
— Готую рідко, коли є натхнення, — зізнається. — Мене навчили варити справжній плов, а не просто рис із м"ясом. Люблю мамин борщ. Узагалі склав собі своєрідний хіт-парад борщів. Куди не ходжу, всюди смак страви порівнюю з маминою. Найгірший борщ готую я сам, — сміється.
Щотижня Олександр ходить до спортзалу.
— Нещодавно захопився армреслінгом. Ним можна починати займатися у будь-якому віці. Ще люблю грати в нарди.
Наталя Вітренко вигнала мене зі студії
Каже, що радіо в його помешканні працює цілодобово.
— Це потрібно із професійних міркувань. Я відрегулював гучність, щоб спати не заважало.
Згадує, як після одного з ефірів не міг спокійно їздити громадським транспортом.
— 2004-го у мене було два ефіри з Наталією Вітренко — година на радіо і година на телебаченні. Тут є певна специфіка: на радіо запитання від глядачів чую і я, і співрозмовник. На телебаченні у мене у вусі мікрофон, по якому я спілкуюся з редактором, тому запитань не чую. І от раптом серед ефіру Наталя Михайлівна як накинеться на мене: ви не хочете вибачитися? А я ж і не знаю, за що. Сам розумію, що то, мабуть, глядач їй якесь провокаційне запитання поставив. Питаю, за що маю вибачатися. Вона давай кричати, вигнала мене зі студії й сама вела ефір. На мене ще кілька місяців люди в тролейбусах пальцями тикали. Запам"ятали ту передачу.
2 
1
Коментарі