"Адміністративно-територіальний устрій у нас рахітний"

 

Процеси деградації українського села прискорюються з кожним роком, вважає експерт Асоціації міст України Юрій Ганущак, 49 років. Усе менше людей, що пам"ятають давній сільський спосіб життя. Інші не знаходять у ньому свого призначення. Без адміністративно-територіальної реформи ці процеси не зупинити. Років через 10 у сільській місцевості залишаться самі пустелі.

— Ми стаємо достатньо потужною аграрною країною, тому нас зачіпають процеси глобалізації, — каже Юрій Іванович. — Зростає ефективність сільського господарства. Так, для вирощування зернових на 10 тисячах гектарів потрібно лише 100 працюючих, для виробництва м"яса — до 200. Чисельність працівників і далі скорочуватиметься. Наприклад, у США в аграрному секторі задіяні близько 5 відсотків населення. Трохи більше у Європі.

Тож у нашого села два варіанти розвитку. Перший — латиноамериканський. Він передбачає переселення розорених селян у задушливі мегаполіси і маргіналізацію сільської місцевості. Другий варіант — європейський, де в сільській місцевості живе 20–25 відсотків населення. При цьому зберігається поселенська мережа, а люди, не зайняті в сільському господарстві, їздять на роботу в місто. В Європі село — це місце для народження дітей та доживання віку старшими людьми. Село дає комфорт, а місто — роботу. Альтернативи нема. Колгоспи з бригадами і ланками не повернуться.

При цьому міграція селян у міста припиниться?

— Так було у всіх країнах, де провели адміністративно-територіальну реформу. Потрібно, щоб робота для селян була в межах можливого щоденного доїзду. В Україні місця роботи концентруються переважно в райцентрах і містах, бо бізнес кучкується біля влади. Далі, за 15 кілометрів від райцентру, відбувається прискорена деградація сіл. Молоді сім"ї виїжджають, лишаються самі старі. А середня відстань до райцентру по Україні складає трохи більше 19 кілометрів. Буває і всі 40. Тому, коли кинути оком на карту, у нас намітилися пустелі.

Що заважає бізнесу прийти на село?

— Величезні адміністративні перепони. Щоб поставити підприємство, треба хоча б 20 гектарів землі, кваліфікована робоча сила, інфраструктура — тобто близькість до містечка. Для виділення землі потрібно рішення сільради, погодження з районом, зміна цільового використання ділянки обласною радою. Інвестор не хоче давати хабарі у чотири інстанції і морочити голову бюрократичними процедурами. До конфлікту інтересів підключається місто, яке має надати комунікації та робочу силу. Виходить, наша організація влади не сприяє приходу капіталу. Через це в селі нема ні роботи, ні перспектив для інвестора.

Що робити?

— Треба провести адміністративно-територіальну реформу за прикладом країн Європи та реформу місцевого самоврядування відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій — це хребет держави. Зараз він у нас рахітний. Відповідно до хартії, самоврядування має бути повсюдне. А в нас міста обласного значення мають "магдебурзьке право". Інші міста, містечка і села належать "лендлорду" — голові районної держадміністрації, в якого є реальна влада і ресурси. Це чисто феодальна система.

У Міністерстві регіонального будівництва за часів моєї роботи в ньому визначили, які мають бути територіальні одиниці. Головна вимога — вона має створюватися тільки тоді, коли певні повноваження можуть бути виконані нею і тільки нею. Без делегувань повноважень чи передачі дитячих садків, шкіл тощо. Тобто чотири села об"єднуються, якщо в них є "повний комплект" — ФАП, лабораторія, дитсадок, школа.

Базовою одиницею устрою має бути громада. Вона включає здебільшого місто або селище з навколишніми селами. Селяни переважно працюють в цьому місті або селищі й отримують в ньому більшість соціальних послуг. Можливість доїзду до центру — 20–30 хвилин. Якщо центри економічного притягання надто далеко, то громада створюватиметься навколо села. Це потрібно для збереження сільської поселенської мережі. Як показує досвід інших країн, в таких громадах з часом з"являться економічна активність.

Які функції будуть у районів?

— Нові райони складатимуться з теперішніх трьох-п"яти. Вони будуть проміжними ланками між громадою та областю. На основі районів будуть утворені лікарські округи. Із введенням страхової медицини потрібно мінімум 150 тисяч населення в районі, щоб можна було забезпечити людей достатньо дорогою апаратурою, а частота захворювань дозволила утримувати лікарів. У середньому район матиме 20 лікарень. Це дозволить впровадити спеціалізацію медичних закладів. Але станції швидкої допомоги будуть у кожній громаді.

Також у райцентрі здійснюватимуться основні державні функції під управлінням чи координацією державних адміністрацій. Вони і контролюватимуть легітимність рішень органів самоврядування.

Скільки коштів і часу треба на реформу?

— Не так багато — переважно на переробку печаток і вивісок. Ніхто не ганятиме людей на перереєстрацію в податкову.

Чому жоден уряд не зважується на таку реформу?

— Бояться зачепити бюрократію. Хоча розрахунки показують, масового звільнення не буде, зміняться лише акценти. Не буде сільських голів, але кожне село матиме старосту — свого представника в громаді. Звільняться 11 тисяч секретарів сільрад, але виникне потреба у працівниках соціальних служб та житлово-комунального господарства.

Польща скоротила кількість воєводств

На початку адміністративно-територіальної реформи в Польщі та Чехії змінили структури поділу територій і розширили повноваження органів самоврядування.
1999 року поляки скоротили кількість воєводств (областей) із 49 до 16, створили 308 повітів (районів) і майже 2,5 тис. ґмін (громад). У Чехії сформували 14 самоврядних країв (до реформи їх було вісім) і 6242 громади.
В обох країнах громади отримали право обирати муніципальні уряди і проводити місцеві референдуми, формувати бюджет і розпоряджатися ним, забезпечувати соціально- економічні, культурні та комунальні потреби громад.

×