Я живу біля залізничного вокзалу. Там дуже багато бомжів. До них уже звикла, деяких упізнаю. Але близько не підходжу: від специфічного запаху паморочиться голова.
Зараз безпритульним не позаздриш: холодно! Дивлячись на них на тлі снігових кучугур, згадала, що в Парижі жандарм розповідав про місцевих бомжів — клошарів — майже з любов"ю. Була там років три тому. Тоді видалася морозна, за французькими мірками, зима — десь мінус один–три градуси. Жандармські патрулі їздили вулицями й умовляли безпритульних месьє поїхати погрітися.
Зараз подібна ситуація в Києві. Але бомжів не вмовляють їхати кудись, до них приїжджають із їжею. У столиці є "прикормлені" місця, де найчастіше скупчуються люди вулиці. Це вокзал, Житній ринок, Лавра, кінотеатр "Жовтень". Тепер туди від 14-ї до 16-ї привозять для бомжів гарячі обіди. Годують кожного безпритульного на дві гривні — кашею з тушонкою, кабачковою ікрою та чаєм. А ще закупили для них одяг — зелені куртки та валянки. Соціальні патрулі мали роздавати їх за наявності паспорта. Але який у бомжа паспорт! Тому за тиждень вдалося одягти лише кількох. Після чого вирішили видавати одяг на розсуд соціального працівника, без документа. Цивілізовано, майже як у Європі.
Туди від 14-ї до 16-ї привозять гарячі обіди
Хоча навряд чи вдасться одягнути та нагодувати 25 тисяч бомжів по всій Україні. Це приблизні дані, бо точно підрахувати бездомних неможливо. Уже добре, що на них звернули увагу. Попередній уряд навіть проголосив піклування про бомжів одним із напрямків державної соціальної політики. Мовляв, вони теж громадяни України, ось тільки в силу різних обставин опинилися "на дні". Дістанемо їх звідти. Щоправда, не всі хочуть діставатися.
Для деяких бомжування — спосіб життя, особиста філософія, зрікатися якої нема сенсу й бажання. Але є й такі, хто опинився на вулиці не за власними переконаннями: втратили роботу, продали квартиру, вигнала дружина, підставили родичі? Якщо людина хоче повернутися до нормального життя, зараз у неї така можливість є. Торік навіть закон про соціальну допомогу безпритульним і тим, хто звільнився з місць позбавлення волі, ухвалили. Тобто легалізували бомжів як суспільне явище. Як кажуть психологи, навчилися жити з цією проблемою.
А матеріально допомогти тим людям має місцева влада. Й отут благополуччя бомжів залежить від неї або від благодійників. У столиці їм пощастило: є навіть притулок, де можна прийняти душ і безкоштовно переночувати на чистих простирадлах. Але в регіонах — по різному. Хоча безпритульні, як правило, їдуть до великих міст. Там прогодуватися легше, а господарі мегаполісів чи то люблять допомагати бідним, чи то хочуть такими здаватися.
Один бомж на Хрещатику, отримавши пару цигарок та гривню в подарунок, мрійливо згадував помаранчеву революцію. Каже, тоді у столиці добре було всім жебракам з України. Годували, поїли, грітися давали у наметах і не ганяли. Такого жодна влада ще не забезпечила.
2 
1
Коментарі