Серед учасників закритої наради власників українських футбольних команд вищої ліги, невідомий зміст якої преса і телебачення завзято обговорюють цілий тиждень, був і директор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимир Бойко. Точніше, "почесний" директор, бо ж пан Бойко, як відомо, депутат Верховної Ради за списком Соціалістичної партії. У футбольному клубі вищої ліги "Іллічівець" він теж, треба гадати, "почесний президент".
І якщо з "почесними" і "непочесними" керівниками більшості футбольних команд все більш-менш ясно — це люди, які стали за нових часів власниками багатомільйонних статків і витрачають частину їх на футбольні забави, то хто такий Володимир Бойко для команди "Іллічівець" — загадка.
Чи уповноважений Бойко витрачати ці мільйони?
Промисловий гігант Маріуполя, зведений іноземними інвесторами ще за часів царської Росії, нині є "власністю трудового колективу". Принаймні, саме з таким формулюванням це підприємство було приватизоване на рубежі XX і XXI століть. В Маріуполі екскурсоводи із задоволенням показують поодиноким туристам вікна звичайної квартири у сталінці, де й досі нібито мешкає "народний директор" Бойко. Про "іллічівський соціалізм", запроваджений в Маріуполі навколо металургійного комбінату, можна писати окремі розвідки. Де місце для футбольної команди як "частини трудового колективу" теж знайдеться.
Насправді ж команда "Іллічівець" (колишні "Металург", "Новатор", "Азовець") є сьогодні точнісінько такою ж структурою, як і решта "професійних" футбольних колективів країни. Тобто є група футболістів і тренерів, які виступають в чемпіонаті з "доброї волі" спонсора, який виділяє на їхню зарплатню кілька мільйонів на рік. Цікаво, чи уповноважений Володимир Бойко "трудовим колективом" витрачати ці мільйони на заздалегідь збиткову футбольну забаву? Якщо так, то яким чином і яку саме суму "трудовий колектив" виділив на не дуже популярне (невеличкий стадіон заповнюється два -три рази на рік) футбольне видовище?
Якщо стосовно таких власників, як Ахметов, Суркіс, Коломойський, Ярославський, Тарута, Димінський, подібні запитання не актуальні (всі вони офіційно багаті бізнесмени), то "по Бойку", як прийнято казати, є запитання. Одна справа — витрачати на футбол свої мільйони, цілком резонно бажаючи ці мільйони хоча б частково "відбити". Інша — мати забаву вартістю у кілька мільйонів за рахунок "трудового колективу". Про що могли говорити принципово різні власники? Які у них могли бути спільні інтереси?
Достеменно це нікому, окрім учасників наради, невідомо. Знаємо хіба що те, що Володимир Бойко (нібито) спочатку запропонував заборонити грати за українські команди всім іноземцям, а потім (точно) залишив збори футбольних власників, не дочекавшись їхнього закінчення.
Звідси висновок. Реальних змін у нашому футболі від "закритої наради" очікувати не варто. Спочатку із власниками футбольних команд слід розібратися. Справжніми, підставними і... "червоними".
2 
1
Коментарі