У Вітька на дачі — гаряча пора.
— Полізли, — каже, — гади з-під землі, а найбільше — від сусіда!
Це він про колорадських жуків, у яких російські нацики позичили кольори для своїх стрічок. У цих Вітькових словах, звісно, не без алегорії.
У квітні, коли, через поважний вік, його не взяли до війська, він спересердя заповзявся перекопувати садок. Тоді "зеленими чоловічками" з москальського спецназу у нього вважався осот, а брехливими феесбешними журналістами — кропива. Тепер начуваються смугасті жуки.
— Я їх поки що пальцями давлю, хоч жінка й свариться, каже: руки потім не відмиєш. Нічого, але ж кайф який! — задоволений Вітьок.
Згадує, що як минулого тижня приїхав — жесть! Видимо-невидимо, на кожному корчику по два, по три, а від сусіда — там же сітка прозора, по п'ять-шість. Вітьок навіть запідозрив, що капосний сусід у себе їх визбирує і не нищить, а навмисно нишком йому перекидає.
Головне — системний підхід, каже Вітьок.
— Першого дня й справді ледь руки відмив, — згадує. — Але з кожним днем їх уже все менше. Та найгірше попереду: коли почнуть плодитися, тоді вже я їм руками ради не дам.
— А що тоді? — запитую.
— Не: "А що?", а — АТО! — відповідає. — Завершальний етап антитерористичної операції. Доведеться кропити… Задоволення, звичайно, вже не те, що руками, зате результат стопроцентний! І мир та спокій на грядках.
1 
1
Коментарі