Мандельштам і "винная пена"

Коли ходиш до школи, маєш два стійкі переконання: твій клас — найкращий, а паралельний — найгірший.

1984-го я зі своїм сусідом Валентином Мельниченком закінчив першу Тальнівську школу. Він учився в класі "А", я — у "В". Увесь наступний рік я працював слюсарем на молочноконсервному заводі, а Валентин учився на автомеханіка. У травні 1985-го його забрали в армію, а я вступив до Черкаського педінституту. Готуватися до першого іспиту з античної літератури засів за чотири дні, 31 грудня. Викладачка Ольга Чебанова на екзамені вимагала прочитати щось напам"ять. Від Гомерового гекзаметру я відмовився. Узявся за переписаний від руки вірш "Безсоння" незнаного тоді Осипа Мандельштама.

Під вечір до нашої з Вовкою Терновим кімнати гуртожитку прийшли гості: Юрко Бегеза і Леся Мамчур. Картоплю потовкли невдало, траплялися великі грудки. Пляшку червоного вина заледве роздобули — горбачовська антиалкогольна кампанія була в розпалі. У Новий рік Бегеза пролив вино на скатерку. Я продекламував щойно вивченого Мандельштама: "На головах царей бежит винная пена". Леська розсміялася. Бо на головах античних царів була "божественная пена", а не "винная", яку я ледве розібрав з рукопису.

Пацани мали пляшку водяри і ковбасу

Валентин перші півроку служив в узбецькому Термезі. Потім — у фортеці Балахісар і палаці Аміна в Афганістані. Новорічної ночі охороняв кабульський аеропорт.

— На сусідньому посту за 10 метрів було ще двоє хлопців, — розказував потім. — Уночі підморозило — градусів три. Пацани мали пляшку водяри і ковбасу — купили в духані (крамничка. — "ГПУ"). Я в духан побоювався ходити. Тоді траплялося, що підуть пацани і не повертаються. Свято тривало 10 хвилин. Всушили ту пляшку о 12-й за Москвою і бігом назад, на пост. Потім пальнули трасерами у кабульське небо. Патронів було море — ніхто не економив. О сьомій мене змінили. У їдальні дали гречаної каші з червоною рибою, булку і кругляк масла.

Коли він це розповідає, я згадую про "винную пену" й мені соромно.

×