— Прийшли просити Михайла Михайловича про допомогу, бо листи і звернення куди тільки не писали, а результату немає, — каже 58-річна Валентина Набок. 19 листопада вона чекає на зустріч із Михайлом Поплавським у Діалізному медичному центрі "Фрезеніус" у Черкасах.
"Фрезеніус" — медзаклад, збудований на гроші німецьких інвесторів для пацієнтів, у яких відмовили нирки, а очищувати кров власним коштом вони не можуть. Із часу відкриття тривають дискусії з обласною владою щодо фінансування. У центрі лікується 61 пацієнт, хоча розрахований він на 240. У "Фрезеніусі" хворі на ниркову недостатність проходять процедуру гемодіалізу — це один із методів позаниркового очищення крові.
Дружина чекає на чоловіка, який перебуває на другому поверсі.
— Чотири роки п'ють кров із людей, інваліди йдуть під адміністрацію, мерзнуть, рвуть нерви, — говорить Валентина Набок. — Хоч би раз голова держадміністрації до нас вийшов. Мій чоловік — інвалід, ліквідатор аварії на ЧАЕС, онкохворий, має гепатит. Стоїть на морозі й просить, щоб на "нирочників" звернули увагу. Де таке є? Це ж смертники, дайте їм достойно дожити. Допоможіть нам.
Кандидат у народні депутати України від Черкас Михайло Поплавський приїздить близько 13.00. Його зустрічають активісти громадської організації "Відродження життя".
— Ми написали звернення до вас, підписався кожен пацієнт закладу, — каже Ольга Артеменко, 65 років. Шість років мусить робити процедуру. — Ми живемо тільки завдяки діалізу. Цього уявити не може ніхто. Перший рік я лікувалася в обласній лікарні, а тоді перевели сюди. Як ми почувалися там, коли проходили гемодіаліз, і зараз — це велика різниця. Тому сподіваємося, Михайле Михайловичу, що ви нам допоможете. Зараз усі говорять про євроінтеграцію, про підписання угоди з ЄС, а яка може бути інтеграція, коли тут так чинять з інвесторами? Лікуємося за їхній рахунок, хоча процедури для "нирочників" в обласній лікарні — за гроші обласного бюджету. Чому не можна зробити так, щоб хворі могли вибирати медичну установу?
— Скільки треба грошей на рік, щоб ви могли працювати? — запитує Михайло Михайлович у головного лікаря Володимира Новаківського.
— Близько 8 мільйонів гривень.
— Для міського чи обласного бюджету це не така велика сума, — відповідає Михайло Михайлович. — Проблема є, і її треба вирішувати. Поїду в Міністерство охорони здоров'я та спілкуватимуся з місцевою владою. Над цим треба попрацювати, щоб люди мали надію. Зараз є багато артистів розмовного жанру, але мало тих, які справді щось роблять. Тут чудові умови. Треба, щоб центр працював.
Михайла Поплавського запрошують до гемодіалізної зали, де хворі проходять процедури. Із головним лікарем ідуть на другий поверх.
— Проблеми із фінансуванням почалися одразу після відкриття центру, — каже головний лікар 38-річний Володимир Новаківський. — За півроку нам сказали, що ми не потрібні, й почали будувати нові відділення обласної лікарні. Зараз є борг за 2011 рік. 2012-го після того, як президент видав наказ розібратися в ситуації, з нами розрахувався обласний бюджет. А 2013-го за розпорядженням губернатора фінансувати лікування пацієнтів мають районні та міські бюджети. Проте вони цього не роблять.
У гемодіалізній залі восьмеро пацієнтів. Їм чистять кров за допомогою апаратів. Михайло Михайлович підходить до Миколи Набока.
— Ми зустрічаємося вперше, але думаю, що наступного разу побачимося за інших обставин, — розказує Поплавський. Тисне руку чоловікові. — Це європейська клініка, і вона має діяти. Ви передали мені листа. Буду працювати, щоб ви відчули зміни на краще. Я негайно займуся цієї проблемою: вона — номер один у мене.
2 
1
Коментарі