Національна збірна України з футболу драматично протиснулася до чвертьфіналу Кубка світу і вперше потрапила на перші шпальти німецьких газет. До цього про нашу збірну на головних сторінках писала лише газета Потсдама, передмістя Берліна, де розміщується штаб команди Олега Блохіна. Тепер про наших із повагою пишуть усі — як про майбутніх суперників італійців.
Ще вранці у понеділок здавалося, що у центрі уваги буде матч між Італією та Австралією. Однак життя цю логіку підправило. На фоні скандальної перемоги італійців завдяки "лівому" одинадцятиметровому, звитяга українців над швейцарцями виглядала просто-таки лицарською. А головне — поруч із Шевченком з"явилися нові для Європи українські імена.
Ми відчули себе нормальною футбольною державою
Можна зрозуміти раціональних європейців. Спробуй розберися із двома десятками екзотичних команд, які як приїхали на Кубок світу, так і поїдуть. Найпростіше — орієнтуватися на гравців, які виступають у суперклубах. Їхні прізвища принаймні відомо як вимовляти. А хто у нас грає у Європі? Так би й залишилася збірна України в історії цього турніру командою Шевченка і його нікому не відомих помічників, якби не вихід до однієї четвертої фіналу. Тепер, принаймні у три найближчі дні, нашу збірну по кісточках розбере вся італійська преса. Та й німці придивляються до наших всерйоз: а раптом українці пройдуть Італію? Тим більше, що всі бачили, чого нині варта збірна Марчелло Ліппі.
Для наших гравців це означає нечуваний досі всесвітній футбольний піар. Всі учаться вимовляти прізвища Шовковського, Несмачного, Калиниченка і далі по списку. І нікого, крім фахівців, тепер не цікавить малюнок гри нашої команди, тактичні варіанти тренера Блохіна чи рівень виконавської майстерності його гравців. Якщо українці з такою грою пройшли у чвертьфінал, а ті ж голландці не пройшли, значить, наша гра краща, бо принесла результат. У футболі зважають насамперед саме на це. А красива робота з м"ячем чи гарні комбінації мають значення лише при наявності успішного результату.
Який із цього висновок? Перше: наші футболісти, здається, збагнули, що не святі горшки ліплять, що обіграти можна будь-яку команду. Друге: ми відчули себе нормальною футбольною державою, в якій є не тільки Шевченко. Третє: ми це все заслужили.
Але про останнє краще напишуть інші. Ті, хто і без цього не втомлювався славити нашу команду, наших тренерів і наш футбол.
3 
1
Коментарі