Минув рік від трагічної кульмінації Революції гідності — масового розстрілу в центрі Києва. Сьогодні ми могли б поминати Небесну сотню і водночас пишатися новою, зовсім іншою державою. Такою, за яку боровся Майдан і поклали голови його герої.
Відчуття гордості є: за народ, який рік тому вигнав Януковича і захищає тепер країну від московської навали. Змінилися люди, але не держава. Якщо в Порошенка, Яценюка, Гройсмана чи інших вистачить нахабства вийти з приуроченими до річниці завершення Революції гідності промовами, насамперед вони мають слізно просити вибачення. Цілий рік так звана нова влада саботує життєво необхідні Україні зміни, яких вимагав Майдан. Якими сьогодні ми могли б пишатися і які допомагали би протистояти російському агресору.
Не покарано вбивць Небесної сотні, продажних суддів та організаторів тітушок. Комусь відверто дали втекти, справи щодо інших просуваються як мокре горить.
Не виконано найпершу вимогу — перезавантаження влади. Звичайно, навряд чи можна було після революції враз поміняти всю політичну верхівку. Проте ми вправі були очікувати, що драматичний Майдан і війна з Росією після нього мали би вплинути на "старих" політиків, змінити їх. Цього не сталося. Нинішня влада виглядає більше наступниками Януковича, ніж виконавцями волі Майдану.
Вражає живучість їхнього хапального інстинкту, на який не можуть вплинути навіть війна та величезна економічна скрута. Не припиняють шокувати щоденні повідомлення про "подвиги" можновладців та їхні брудні схеми, відверте хабарництво. Наприклад, що президент Порошенко за допомогою сумнівної оборудки отримав ще одну елітну земельну ділянку в центрі Києва. Оточення Арсенія Яценюка наживається на оборудках довкола Укрспирту. Швидко іде вгору "Інвестиційний капітал України" — колишня компанія керівника Національного банку Валерії Гонтаревої. Олігарх Ігор Коломойський намагається нажитися за рахунок державної Укрнафти. Інша держкомпанія Енергоринок перераховує 200 млн грн підприємству Олександра Януковича. І багато іншого.
Антимайдан тепер — це не звезені рік тому до Києва та інших міст тітушки у спортивних костюмах. Він у адміністративних державних будівлях, насамперед на столичних вулицях Грушевського й Банковій.
Особливо печальною є поведінка Петра Порошенка. В часи війни й гострої потреби у вистражданих Майданом кардинальних змінах глава держави повинен бути взірцем і моральним авторитетом. Адже на нього рівняються інші. Але якщо президент продовжує бути бізнесменом, то це дозвіл робити так само для нижчих чиновників. Коли він приводить у парламент сина або створює міністерство для кума — це знак іншим, що їм також можна прилаштовувати на хлібні місця своїх дітей чи родичів. Якщо на ключові державні посади президент призначає не за професіоналізм, а через особисту відданість йому — так само призначатимуть у районних чи обласних адміністраціях. По всьому державному організму передається терпимість Порошенка до одіозних кадрів колишнього режиму. Важко знайти щось таке, що відповідало б його передвиборчому гаслу "Жити по-новому".
Саме через відсутність нової якості політики й державного керівництва, непрофесіоналізм і користолюбство цієї влади в Україні досі немає радикальних змін. Тупцювання на місці вбиває країну, в тому числі приводить до великих трагедій і безглуздих втрат на фронті.
Влада не хоче мінятися і міняти державу, але Україна не може не змінитися. Люди не розчаровані Революцією гідності — вони дуже злі на тих, хто плює на її ідеї та вперто не хоче усувати причини повстання. Сьогодні війна й економічна скрута є оберегом для Порошенка, Яценюка та іже з ними. Люди розуміють, що внутрішні потрясіння будуть згубні для держави, енергія нового українського суспільства спрямована на допомогу армії та виживання. Але рано-пізно за зраду Майдану доведеться відповідати.
4 
1
Коментарі