Триває будівництво другого саркофага над четвертим аварійним блоком Чорнобильської атомної станції. Його планують закінчити 2015 року. Проект потрібний, вважає екс-міністр охорони навколишнього природного середовища 61-річний Юрій Костенко:
— 1995-го Україна та держави Великої сімки підписали меморандум щодо зупинки Чорнобильської атомної станції, — нагадує Юрій Іванович. — Визначали, як дійти до екологічно безпечного стану станції та зони відчуження. Тоді найбільше дискусій було щодо саркофага над зруйнованим реактором. За різними оцінками там знаходиться близько 200 тонн ядерного палива.
Чи варто будувати новий саркофаг?
— У нинішньому саркофазі час від часу утворювалися щілини. Були проблеми з дахом, який врешті-решт розвалився. Нормально його облаштувати дешевше, ніж будувати новий. Головне — почати розробку технології для вилучення ядерного палива зі зруйнованого реактора. Формально в меморандумі це заклали. Але в другій половині 1990-х усім було не до Чорнобиля. Вирішили: доки нема нових технологій, накриємо все новим саркофагом. Західні країни виділили мільярд євро на саркофаг. Це декорація, яка приховує від світу проблеми. Бо вилучити звідти паливо — у сотні разів дорожче. Нове накриття дасть певний перепочинок на сотню років. Хоча нинішній теж розраховували на 50, а він почав руйнуватися за 20 років.
Які проблеми зони відчуження?
— Крім саркофага, на території зони є тисячі тимчасових сховищ відходів. Та нема навіть їхнього обліку чи карт, де вони розміщені. Захоронення після аварії робили поспіхом. Також є проблема підземних вод. Часом вони піднімаються і туди потрапляє багато радіонуклідів. Так може забруднитися Дніпро.
Чи ефективно використовуються кошти, виділені на ліквідації наслідків аварії?
— Кількість людей та коштів, що використовують у чорнобильській програмі — неадекватні. Чорнобильське законодавство приймала Верховна Рада першого скликання. У ній визначені пільги людям, які живуть у третій чи четвертій зонах відчуження, бо вони споживають забруднені продукти. У Норвегії та Швеції теж є забруднені території від аварії на ЧАЕС. У них отримують дотації ті люди, яким удається виробляти чисті продукти на забруднених територіях. Наприклад, коровам давали спеціальні препарати, щоб поглинали радіонукліди. Таким чином, вона давала чисте молоко, навіть якщо паслася на забрудненному цезієм чи стронцієм полі. Це стимулює ліквідацію наслідків аварії. Наша система вимагає використовувати більше коштів на чорнобильській біді. Це породжує страшну корупцію і безвідповідальність. Кілька років тому майже 100 мільйонів доларів пішло на так званий науковий туризм. Західні центри присилали своїх фахівців для розробки стратегії вирішення чорнобильських проблем. Від того нема ніякої віддачі.
30-кілометрова зона працює за тими ж правилами, що й 27 років тому. Можливо, варто переглянути її формат?
— Колись планували тут створити Міжнародний інститут ядерних досліджень. Могли приїжджати науковці з усього світу, а Україна отримувала би від цього дивіденди. Але спершу треба вкласти в це свої гроші. Були суперечки, де і як це зробити. Так усе це й лишилося на папері.
Лунають заклики переглядати межі зон забруднення. Які аргументи?
— Норми треба переглядати. Природа багато де "переварила" забруднення. Розпад стронцію і цезію — 30 років. Території постійно потрібно досліджувати. Це все гроші. Натомість кошти йдуть на пільги тим, хто мешкає в тих зонах. Це ціла система поглинання грошей. Ніхто не хоче цього змінювати. Чиновникам зручно. Тому на кожну ідею переглянути пільги одразу утвориться мітинг під Верховною Радою. Люди, які сіли на голку дотацій, так просто з неї не злізуть.
Восени у зоні відчуження планують відкрити сховище для ядерних відходів з усієї України. Чому саме там?
— У Чорнобильській зоні вже лежить 95 відсотків усіх радіоактивних відходів країни. Нові відходи атомної енергетики України — це мізер, порівняно з тим, що вже поховано. Якщо дотримуватися правил, сховища можуть безпечно функціонувати й надалі.
Який світовий передовий досвід із захоронення ядерних відходів?
— Ніхто досі не знає, що з ними робити. Їх тимчасово зберігають. Період напіврозпаду плутонію — десятки тисяч років. Для такого тривалого зберігання потрібні мільярди. Міжнародне агентство з атомної енергії розробляє програму, за якою відходи заливатимуть бетоном і скидатимуть в океан. Бетон поступово роз'їдатиметься і вивільнятиме радіоактивні відходи. Але з часом вони "перемелються" природою. Проте навряд чи на це погодиться суспільство.
Скільки часу Україна відчуватиме наслідки від аварії на ЧАЕС?
— Чорнобиль — проблема для всіх живих і ненароджених. Її ніколи не вирішити. Там ніколи не буде зеленої галявинки. Можна тільки зменшити наслідки катастрофи.
2 
1
Коментарі
2