— Ми сіли в автомобіль, але уявляємо, що летимо в боїнгу. Мінські перемовини — це автівка. Зеленський іде по тому ж колу переговорів, що й Порошенко. 2021‑го це знову нічим не завершиться, — вважає експерт із міжнародних відносин Григорій Перепелиця, 67 років.
— Мінський процес не передбачає того, чого хоче українська влада, — продовжує Григорій Перепелиця. — А саме звільнення окупованих територій, повернення контролю над кордоном, миру. Обидва формати (ще "нормандський" — між лідерами України, Німеччини, Франції й Росії. — ГПУ) створені для врегулювання внутрішнього конфлікту. Як кажуть на міжнародному рівні, "української кризи". Можемо створювати Консультативні ради для перемовин із бойовиками, відправляти туди Фокіна (колишній прем'єр 88-річний Вітольд Фокін був першим заступником глави української делегації в Мінську з 18 серпня по 30 вересня 2020 року. — ГПУ), але результат буде нульовий. У часи Другої світової Третій рейх створював республіки на чолі з диктаторами. Але то були окуповані німцями території. Те саме з ОРДЛО. Росія зафіксована на всіх міжнародних майданчиках посередником, хоч є агресором. Якщо визнаємо суб'єктність окупаційних "республік", із Москви знімуть санкції. І рано чи пізно доведеться визнати їхню незалежність. Доки не змусимо РФ визнати себе воюючою стороною, результату не буде.
Як змінилися за рік позиції Росії у світі?
— Значно посилилися. Війна у Сирії триває з 2011-го. 2013 року провідні європейські країни намагалися вирішити цю проблему відставкою сирійського диктатора Башара Асада. Захід тиснув. Здавалося, Асад уже поза грою. Але 2015-го Путін увів туди війська і кардинально змінив співвідношення сил. Тепер ніхто з європейських лідерів навіть не згадує про ту відставку. За допомогою Росії Асад розбив опозицію, відкинув терористичні сили Ісламської держави й контролює майже всю територію. А США вивели звідти свої війська, крім тих, що обороняють нафтові родовища.
На Кавказі в результаті азербайджано-вірменської війни у Нагірному Карабаху Москва зірвала джекпот. Присутністю своїх військ узяла під контроль не тільки Вірменію, а й Азербайджан, де її раніше не було (10 листопада Азербайджан і Вірменія підписали угоду про припинення війни. Одна з умов — на лінії зіткнення п'ять років стоятимуть 1960 російських миротворців зі зброєю, бронетранспортерами та спецтехнікою. — ГПУ). Путін посилює позиції участю у конфліктах. Доки Захід спокійно спостерігатиме, Кремль робитиме це й надалі, незважаючи на падіння економіки. Захоплюватиме сфери впливу, які залишилися після відступу Сполучених Штатів.
На шляху до ЄС і Північноатлантичного альянсу, які були знакові кроки й сигнали цьогоріч?
— У просуванні до Євросоюзу все зіпсувала наша конституційна криза — гальмування антикорупційних реформ. Це велика втрата. Під загрозою навіть опинився безвізовий режим. У планах було отримання промислового безвізу. Тепер нам його не бачити.
Ми долучилися до Програми розширених можливостей НАТО (найближчий до членства статус. — ГПУ). Інтеграція до Альянсу наступного року продовжуватиметься. На останній зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі грузинам сказали, що, можливо, отримають План дій щодо вступу в НАТО 2021-го. Про Україну ніхто не говорив. Добре, що президентом США став Джо Байден. Він зацікавлений у членстві України. Багато залежить і від нас. Як впроваджуватимемо військову реформу. Але п'ята колона цьому успішно перешкоджає.
Як зміняться стосунки Києва й Вашингтона після обрання Джо Байдена?
— Для нього важливо прибрати проблеми, створені попереднім американським лідером Дональдом Трампом. Поведінка останнього в Альянсі призвела до руйнації Євроатлантичної солідарності. Ворогом США номер один Байден назвав Росію. Політика Вашингтона відносно Москви буде жорстка. Але відкритої воєнної конфронтації не допустить. Посилюватиме тиск шляхом зміцнення України. Для Америки це буде посиленням східного флангу НАТО, частково зруйнованого агресією РФ. Ми відіграємо важливу стратегічну роль, бо перебуваємо на передовій. Можемо отримати пряму військову допомогу — техніку, обладнання, двостороннє військове співробітництво.
За попередньої влади в нас були певні кризові моменти із сусідами — угорцями, поляками. Зараз вдається порозумітися?
— Президентом Польщі переобрали Анджея Дуду. Був завжди прихильником відносин з Україною. Але політика правлячої партії "Право і справедливість" перешкоджала. Представляла поляків жертвами українців під час Другої світової. Це працювало проти нашого партнерства. Зараз ця риторика стихає. Зеленський пішов назустріч — дозволив ексгумацію могил поляків, які загинули під час Волинської трагедії. Не знаю, чи Польща відповість взаємністю в плані догляду за українськими похованнями. Але зближення держав триватиме. Ставку робитимуть на створений цього року "люблінський трикутник" (тристороння платформа для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною. Мета — підтримка інтеграції України в ЄС. — ГПУ). Зеленський також висловив надію, що Україна приєднається до польського проекту "Міжмор'я" (концепція партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. — ГПУ). Наш президент вибудовує стратегічну вісь Варшава — Київ — Анкара. Поки що йому це вдається.
У Будапешті прем'єр Віктор Орбан намагається відновлювати Австро-Угорську імперію, як Путін Росію. А як це зробити без угорців Закарпаття? Піднімає там питання мови, створює угорські партії, роздає паспорти. Україна вирішує конфлікт шляхом поступок. А угорський паспорт — це обов'язки. Зокрема, військові. Втрачаємо своїх громадян на власній території.
Партія "Християнсько-демократичний союз" канцлера Німеччини Анґели Меркель обере нового лідера на конгресі в січні. Меркель на посаді від 2005 року. Як зміна керівника позначиться на міжнародній позиції Німеччини як посередника в переговорах із Росією щодо вирішення конфлікту на Донбасі?
— Інтерес Німеччини полягає в тому, щоб не нарватися на конфлікт із Росією і не влізти у війну. Є також бізнесовий. Хоче спокійно й заможно жити. Берлін бажає загасити цей конфлікт незалежно від того, хто в ньому програє. Головне, щоб нестабільність не поширилася на їхні кордони. Й від того, хто буде керівником партії, позиція Німеччини не зміниться.
Які напрямки в зовнішній політиці 2020-го для України будуть найважливіші?
— Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба назвав сім. Я погоджуюсь. Перший — врегулювання конфлікту на Донбасі, зміцнення безпеки України. Не дуже вірю в результат. Уже кінець 2020 року, а обіцяного Зеленським "плану Б" немає. Далі експлуатуватимемо "нормандський формат". Можливо, влада попросить миротворців, яких, звісно, не отримає. Друге — боротьба з пандемією коронавірусу. Третій — запуск Кримської платформи. Порошенко вивів проблему окупації півострова за межі Мінського формату. Нова ініціатива — прогрес. Четверте — робота із закордонними українцями. Це формування позитивного іміджу держави, донесення правди. П'яте — нарощування експорту й залучення іноземних інвестицій. На зустрічі з послами в онлайн-режимі вже Зеленський сказав, що хто не буде просувати наш експорт, тих зніме з посади. Далі — енергетичні питання. Недопущення добудови "Північного потоку-2", залучення нових енергетичних технологій з економією електроенергії. Останнє — пошук нових пріоритетних напрямків зовнішньоекономічної торгівлі. Ключовим визначена Африка.
2 
1
Коментарі