Росія розчинилася у президентові. Зі складного суспільного організму перетворилася на одноклітинний, життя якого залежить від відповіді на питання — піде Володимир Путін чи ні?
Зацикленість російської еліти на цьому відображає політичний і інтелектуальний ступор. Нездатність шукати вихід із глухого кута за межами єдиновладдя. Безпорадність і безнадійність.
Траєкторію Росії було визначено ще до приходу Путіна в Кремль. Сьогоднішнє самодержавство будувала команда Бориса Єльцина. Намагаючись убезпечитися "дахом", вона створили режим на чолі з силовиком.
Силову "вертикаль" споруджували з 1993 року, коли Єльцин відредагував конституцію. Закріпив монополію влади в руках глави держави. Повноваженням російського президента може позаздрити будь-який радянський генсек. Хто б не прийшов до Кремля замість Путіна, мав би у руках інструмент узурпації влади.
Але логіка самодержавства жорстока. Власник єдиновладдя рано чи пізно закінчує жертвою створеної ним же реальності. Стає заручником власної "вертикалі". Тих, хто його охороняє, інформує, годує, готує йому рішення, транслює думки.
Путін піде. А з ним — і його найближче оточення. Це неминуче, бо нова влада черпатиме народну підтримку в поваленні старих володарів. І що ми побачимо? Безпорадну еліту, яка вміє тільки обслуговувати "вертикаль". Виявиться, що вирішення "проблеми Путіна" — не найважча річ. Що робити з понад двома мільйонами держслужбовців, які звикли функціонувати в корупційному середовищі? З п'ятьма мільйонами силовиків, заточених на репресії? З інтелектуалами, що паразитують у кремлівських радах? Із "майстрами культури", які випрошують у влади орієнтир? Чи можна вірити тим, хто сьогодні в Росії намагається відмежуватися від своєї співучасті, сподіваючись на роль у новому сценарії? Куди їх подіти? Де взяти тих, хто може їх замінити?
3 
1
Коментарі