Газова суперечка між Україною й Росією багато в чому вигідна нашій державі, хоча такий висновок є парадоксальним. Уважно поглянувши на перипетії довкола відмови росіян постачати нам паливо, побачимо не лише проблеми, а й можливості. Маю на увазі можливості одержати внаслідок безпрецедентного за масштабами і силою пресингу переваги як всередині країни, так і на міжнародній арені. Якщо ми правильно зрозуміємо суть конфлікту, зробимо вірні висновки, то матимемо потужний стимул для єднання навколо цінностей нашої держави, одержимо потужний поштовх до зміцнення нації, поліпшення організації власного життя.
Росія пішла проти України широким фронтом, і економіка тут явно вторинна. Цей беззаперечний факт розуміють у світових столицях. Ставлення урядів, громадська думка сформувалася на підтримку позиції Києва. Хто не вірить — раджу почитати й подивитися щось інше, ніж російські медіа. Вдуматися в офіційні тексти, а не в їхнє тлумачення визнаними майстрами дезінформацій.
Ледь не вперше в новітній історії Москва наштовхнулася на стіну нерозуміння й осуду. Це мало б остудити перегріті голови деяких московських "яструбів". Утім, події останніх днів не дають підстав так вважати. Очевидно, надто висока температура кипіння у розпаленій уяві.
У першооснові газових непорозумінь — політика чистої води, тугий клубок із неоімперських амбіцій, геополітичних експансіоністських планів, особистих образ і неприязні. Росія так болісно реагує на бодай найменший прояв української власної позиції, вбачаючи в цьому загрозу для себе, що ладна у будь-який спосіб показати свою зверхність, повчити і провчити. Прикро, що й у XXI столітті ще використовуються такі підходи, причому однією з найбільших держав світу.
Уся ця газова катавасія (з постановочними перекриттями вентиля, чеканними заявами і рішучістю на обличчях) — через Віктора Ющенка.
Саме нинішній президент України є фактором роздратування Москви. Не було б його — і в газовому питанні росіяни були б набагато привітнішими, як до 2005 року. Та об"єктивна обставина, що Ющенка обрали своїм лідером мільйони українців, декому в Кремлі донині не дає спокійно жити.
Парламент і уряд мають зрозуміти, що "відсидітися в окопах" не вдасться
Для Білокам"яної наш президент — давній і постійний подразник. Там надто сердяться за те, що Ющенко веде свою країну в Європу. Нервують, що Україна самостійно вибирає партнерів у справі гарантування власної безпеки. Заходяться в істериці, коли чують про страшний Голодомор як геноцид українців. Глузують із приводу вступу України до СОТ — "хохли, звісно, обійшли нас, та це їм все одно нічого не дасть". Кепкують з нашої демократії та свободи слова як із непотрібних і шкідливих, за нинішніми російськими мірками, вольностей тощо.
Але головне — Ющенко не дає Москві втручатися у внутрішні справи України. А ця звичка в умах і ділах російських посадовців укорінилася ще з часів Союзу. Усвідомлення, що українці дедалі відходять із сфери впливу Росії, викликає у тамтешніх чиновників зубний скрегіт.
Отже, завдання N1 — прибрати президента Віктора Ющенка як перешкоду поширенню інтересів Москви. Зробити це зсередини неможливо: надто свіжа ще в пам"яті картина Майдану, та й сили у "козачків" (комуністів та інших підгодованих маргіналів) явно замало.
Залишається випробуваний метод — натиснути ззовні, задіяти економічні важелі, накинути паливний зашморг на промисловість, остудити батареї в домівках і вивести розгнівані юрби на вулицю. Тобто за відомим на весь світ рецептом — "замочити".
Усе це вкупі, як розраховували кремлівські аналітики і технологи, мало б справити потрібний ефект: країна в хаосі, "лежить" економіка, реальний дефолт, влада повністю дискредитована, "п"ята колона" дере горло про імпічмент президента. За такої вакханалії відставка Ющенка — лише питання часу.
Цей план полетів шкереберть. Росіяни розраховували, що лиш впаде газова заслінка, Україна протримається щонайбільше три дні. Потім — неминучий колапс економіки, зруйноване житлово-комунальне господарство, замерзлі труби опалення, холодні бунти. І зі сльозами каяття український президент запропонує Москві все — газотранспортну систему, хімічні й металургійні гіганти, газоносні шельфи й інші ласі шматочки своєї країни.
Не зрослося!
Кілька днів тому керівник російського уряду Володимир Путін сказав перед телекамерами, що піклується про українців, які потерпають від холоду у своїх оселях. І скомандував закрити газовий вентиль. Це — лицемірство, яке не гідне державного діяча.
Згадалося риторичне питання з відомої пісні: "Хотят ли русские войны?" Думаю, що пересічні росіяни, десь із Курська чи Калуги, проти того, щоб бойові дії із застосування газової зброї велися їхньою країною проти будь-якого народу, тим паче — українського. Однак у кремлівському периметрі дотримуються іншої точки зору.
Тож проти кого воює російська урядова верхівка, намагаючись скинути президента Ющенка?
Проти народу, якого за термінологією Кремля продовжують цинічно називати "братським". Отже, і проти українців індустріального Донбасу, де через зменшення обсягів газу вимушено зупиняють промислові гіганти. І проти російськомовних громадян України, які мешкають у Криму і в палко любому лужковими-затуліними Севастополі.
Ця війна має бути негайно припинена!
Газовий терор України, окрім політичних, переслідує й економічні цілі Росії. Не даремно днями знову виникло питання про створення консорціуму з використання української газотранспортної системи. Прем"єр Путін прохопився, що Росія була б не проти приватизувати ГТС.
Тема не нова. Росіяни здавна мріяли прихопити собі нашу "трубу". Це стало б завершальним елементом в утвердженні російського енергетичного домінування в Європі, адже через українські магістралі Росія качає туди 80% газу. Володіти або, принаймні, вільно розпоряджатися трубопроводами — це одержувати не лише багатомільярдні прибутки, а й диктувати свою волю.
У нинішньому енергетично залежному світі енергоносії мають таке ж значення, як ядерна зброя в період "холодної війни". Газ може бути для когось канчуком, для когось — бубликом. Питання лише в добрій волі чи примхах того, хто володіє цим ресурсом.
Ця криза дає нам додаткові шанси до змін. Ними треба скористатися
За пезидента Леоніда Кучми Москві не вдалося втілити свій далекосяжний план щодо заволодіння ГТС України. У Москві подумали, що новий український лідер Віктор Ющенко "не в курсі" і не розуміє, чим володіє Україна. Однак вирішили зайве не церемонитися і не бавитися в ігри з усілякими "взаємовигідними пропозиціями" і "спільними проектами". Пішли напролом, шляхом газового шантажу, щоб поставити економіку на коліна й силоміць домогтися бартеру: ми вам — газ, ви нам — трубу. Коли ж бліцкриг не вдався, знову заговорили про консорціум.
А ще ж через організований пресинг можна зазіхнути на сировинні ресурси, важку індустрію, транспорт, фінансову сферу. Апетити великі!
Росія хоче налякати на нас ціною на газ. Називають фантастичні, абсурдні цифри — $450, навіть $470 за тисячу кубів. Не хочу вдаватися до експертних розрахунків про космічність цих цін. Порекомендую "Газпрому" при визначенні вартості палива керуватися ринковими реаліями, а не мріями чи снами.
Розумію, що російський газовий монополіст хоче компенсувати за наш рахунок ті колосальні втрати, які Росія вже зазнала внаслідок зміни в кон"юнктурі на світових ринках. Більше того, щодня у розв"язаній Москвою газовій війні, за оцінками фахівців, "згорає" щонайменше $250 млн.
Газовий рекет, до якого вдалася наша сусідка, болісно вдарив по Європі. По суті, Росія зробила європейські держави одночасно заручником і інструментом своїх геополітичних і геоекономічних амбіцій. Водночас це наочно підтвердило, що справи України — це справи Європи, і навпаки.
У цій ситуації Україна має розпочати переговори з країнами Європи про укладення прямих угод на транспортування російського газу. Тобто всі європейські споживачі купуватимуть паливо на кордоні Росії та України, а далі — увесь транзит до кінцевого пункту призначення забезпечить українська сторона, у власності якої перебуває найпотужніша на континенті ГТС. І ніякого шантажу, ніяких перебоїв! Це стане надзвичайно вагомим кроком до інтеграції України в європейську співтовариство.
Дія завжди рівна протидії. Але йдеться не про бойові дії у відповідь! Цю об"ємну за змістом аксіому суспільству та обраній ним владі необхідно взяти як стартову позицію для оновлення життя в нашій країні.
Парламент і уряд мають зрозуміти, що "відсидітися в окопах" не вдасться. Потрібні скоординовані дії, які дозволять Україні швидко зменшити свою вразливість в енергетичній сфері.
Насамперед, зусилля треба спрямувати на енергозбереження і зменшення енергетичної складової у виробництві. Ніщо не заважало уряду та Верховній Раді передбачити в бюджеті на цей рік видатки на програми енергозбереження. Вперше за останні роки грошей на це немає. Хоча ми спалюємо "на вітер" мільярди гривень через застарілі технології, древнє обладнання і щілини у віконних рамах. Це — злочинна розкіш.
За досвідом варто звернутися, наприклад, в держави Скандинавії. Там добре знають, з чого виробляти газ, звідки брати тепло і як при цьому не нищити довкілля. Оголошена в Швеції відмова від бензинових двигунів через кілька років — це не фантастичний сценарієм, а приклад розумного підходу і екологічної відповідальності.
Нам цілком по силах швидко, за два-три роки, провести реальну реформу комунального господарства. Бюджетних грошей, за умови їх правильного і некорупційного використання, вистачить сповна. Ми зможемо назавжди забути про перебої з теплом. Поставимо норвезькі котельні на карпатській тирсі — і в холах дитсадків, шкіл і лікарень можна саджати лимони. Відмовившись від неефективних тепломагістралей, ми збережемо мільярди гривень, якими зараз гріємо мерзлий грунт.
Кожен засклений під"їзд, лічильник тепла й води, віконний склопакет зменшить нашу енерговразливість. Це слід зрозуміти всім — і людям, і владі. Чим не завдання для спільних дій?
У цих спільних діях — запорука того, що з цієї кризи ми вийдемо сильнішими. Організовані Росією випробування українців на міцність дають розуміння, що нам потрібно навчитися добре порядкувати у власному домі. Захищати свої інтереси. Дбати про себе і країну.
Нам треба оновити якість влади. Амбітні завдання зможе вирішити тільки сильний лідер, для якого народ і держава є найвищими цінностями. Ефективна влада має запропонувати суспільству чіткі орієнтири, а суспільство має стати переконаним союзником у їх досягненні.
Ця криза дає нам додаткові шанси до змін. Ними треба скористатися.
2 
1
Коментарі
2