У варшавському ресторані пані за сусіднім столиком голосно ділилася з приятелями враженням від українських доріг. "Дюра на рівному місці!", — зі сміхом розповідала, як в"їхала з розгону в звичні для нас ями.
Чергова політична криза в Україні не стала для Заходу чимось несподіваним, як от та "дюра" для варшавської пані. Але негативного іміджу також відчутно додала. У європейських столицях вже практично вирішено — у грудні Україна не отримає План дій із набуття членства в НАТО.
Настрої змінилися навіть серед поляків, у Варшаві відчутний песимізм.
— У Європі все менше ентузіазму щодо України, — каже голова Комітету в закордонних справах Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський, 60 років. — Поведінка українського політичного класу робить місію її друзів важкою, майже неможливою.
— Якщо НАТО запропонує Україні ПДЧ, а за тим нічого не настане, — це буде політична поразка Альянсу, — вважає 34-річний Олаф Осіца з варшавського аналітичного центру "Наталін". — Він не може собі цього дозволити.
Але якщо у Варшаві відчувається розчарування, то в Берліні та Парижі — навіть певне полегшення. Українська політична криза стала вагомим офіційним аргументом, щоб відмовити Києву в приєднанні до ПДЧ.
— Я не бачу можливості, щоб це сталося в грудні, — заявляє депутат бундестагу Маркус Мекель, 56 років. — Умовами для надання ПДЧ є внутрішньополітична стабільність й націленість зовнішньої політики на зближення із Заходом. Не думаю, що за два місяці все це з"явиться. НАТО не дестабілізуватиме саме себе через інтеграцію до нього нестабільної України.
— Навіщо провокувати Росію заради країни, яка не готова інтегруватися в НАТО? — запитує президент Берлінської європейської академії 56-річний Еккарт Штратеншульте.
Саме побоювання загострити відносини з Москвою залишаються головним, хоча й не надто афішованим аргументом проти українського членства в НАТО. У Берліні його ще дещо вуалюють, але в Парижі не приховують — російський фактор, посилений невизначеністю самої України, є головним.
Тимошенко щоразу переводила розмову на економічні теми
— Я не оптиміст щодо перспектив надання Україні ПДЧ із двох причин, — каже Філіп Дефарж, 65 років, із паризького Інституту міжнародних відносин. — Нині у скрутній ситуації перебувають США, у них економічні труднощі й майбутні президентські вибори. Іншою проблемою є політика Заходу щодо Росії. З нею поводяться, як із важкою дитиною: якщо караєте, ризикуєте підштовхнути до інших крайнощів. НАТО не робитиме щось такого, що образить Москву.
У подібних міркуваннях західні політики, експерти, дипломати практично одностайні. Отже, План дій із набуття членства в НАТО Україні в грудні "не світить". Київ залишається наодинці з Росією, яка стає дедалі агресивнішою.
При цьому європейці абсолютно не виключають подібного до осетинського збройного конфлікту в Криму — але рецептів гарантування безпеки Україні не дають. Найпопулярнішою порадою є така: домовляйтеся з Росією, не провокуйте її. Можна почути й досить несподівані, як для сучасної Європи, речі. Наприклад, про належність України до сфери геополітичних інтересів Москви. Французи вважають, що Києву варто було би відмовитися від планів приєднання до Альянсу. Або ж що й НАТО як така взагалі більше не потрібна.
Звісно, можна говорити про несправедливість чи байдужість із боку західних демократій. З іншого боку, Україна заслуговує на таке ставлення. Вона має непривабливий імідж, її важко назвати прозахідною державою. З Європи видно, що українські політики менше за все переймаються національними інтересами країни, серед них майже немає проєвропейських діячів, а більшість населення налаштована проти членства в Альянсі. Цілком обґрунтовані сумніви європейців у тому, що в разі отримання Плану дій із набуття членства в НАТО Київ здатен буде його виконати. Більше того — що хтось цим взагалі займатиметься. Віктор Ющенко втратив силу, і його політичні перспективи оптимізму на Заході не викликають. Юлію Тимошенко там не вважають прихильницею вступу до Альянсу. "Під час зустрічі ми кілька разів запитували її про ставлення до НАТО, — згадує один із депутатів польського сейму. — Але Тимошенко щоразу переводила розмову на економічні теми".
Польська "Газета виборча" стверджує, що Франція й Німеччина планують відмовити Київ від швидкого вступу до НАТО, натомість зробивши Україні привабливі пропозиції щодо зближення з ЄС. Справді, практично всі німецькі й французькі співрозмовники акцентували на потребі співпраці України насамперед із Європейським Союзом, а вже потім із НАТО. Водночас один із поінформованих дипломатів розповів про цікаву дискусію всередині Євросоюзу, пов"язану з минулим самітом Україна–ЄС. Коли готували текст майбутньої спільної декларації, Німеччина була проти визнання України в ній "європейською державою", як це пропонувала Франція. Тому в остаточному документі записано "європейська країна". Тобто словосполученню надали географічного, а не політичного значення. Бо інакше, вважає Берлін, декларація могла би бути використана Україною для намагань здобуття перспектив членства ЄС.
Цей приклад свідчить про те, яке місце відводять тепер Україні в Європі. До такої ситуації призвели й багаторічне її тупцювання на місці, і упередженість чи проросійська політика низки європейських держав. У результаті та частина українців, які бажали би бачити Україну хай і не членом ЄС і НАТО, але принаймні однорідною з об"єднаною Європою, не мають союзника в особі Заходу. А він, схоже, не вірить у нашу здатність до європейського шляху розвитку.
Варшава–Берлін–Париж–Брюссель
2 
1
Коментарі