Незабаром Україна матиме сильного прем'єра. Таке обіцяє всім, хто на нього дивиться, серйозний чолов'яга з кількаденною щетиною на обличчі Арсеній Петрович Яценюк.
Неважко здогадатися, чому саме це фото він обрав для вуличного спілкування з народом. Щетина додає актуальної мужності молодому, трохи хлоп'ячому обличчю і водночас натякає на граничну напругу його буття: бач, через роботу й поголитися ніколи. Щетина — наочне свідчення того, що її носій денно і нічно в трудах. А якщо згадати, ким працює неголений через надмірну зайнятість чоловік, одразу виповнюєшся почуттям вдячності й навіть провини: це ж він заради мене, заради всіх нас так викладається. І хочеться вірити йому, і прагнеться підтримати в бажанні дати країні сильного прем'єра. До того ж надзусиль від нас, щоб аж до ніколи поголитися, не вимагається. Тільки й треба — проголосувати за Арсенія Петровича. І одразу матимемо. Бо він пропонує не когось невідомого — себе.
Ким Яценюк є сьогодні? Головою Кабінету Міністрів України. Ким обіцяє стати після виборів? Сильним прем'єром. "Хіба це не одне й те саме, — скажете ви. — І чому він одразу не став сильним, а відклав на потім?". Маєте, звичайно, право доскіпуватись, але ж не забуваймо й про тижневу щетину на обличчі — людина й так працює на повну. До того ж нині Яценюк стоїть на чолі "уряду камікадзе", як він сам його й нарік, сідаючи в крісло. Він взагалі тяжіє до патетичних визначень і узагальнень.
Згадаймо січневий Майдан, сцену перед багатотисячним людом і худорляву фігуру на ній — сповнену праведного світла. "Завтра підемо вперед: якщо куля в лоб, то куля в лоб. Але — чесно, справедливо і сміливо", — вигукнув тоді Яценюк. "Куля в лоб" на чолі бунтівного Майдану — це справді красиво, жертовно-високо і дуже патріотично. Й Арсеній Петрович це відчував. Проте він не відчував іншого — хибності хлопчачого розуміння ролі політичного лідера. Адже сміливість лідера полягає в іншому — у здатності брати на себе відповідальність. А що вже за неї буде — куля чи слава — то вже як вийде. Але то вже буде інша куля.
Потім була перемога і пропозиція очолити уряд. Яценюк хотів стати прем'єром — і став ним. Країна розуміла міру відповідальності, що лягала на його плечі: ситуація в економіці — гіршої не придумаєш, казна розкрадена. Закочуй рукава — і ставай до роботи, скільки маєш розуму і вміння. Але романтична душа вимагала негайних оплесків і такої ж вдячності від співгромадян. І Арсеній Петрович вигукнув, полонившись власною роллю у новітній історії України і граничною самопожертвою: "Це буде уряд камікадзе!" Тобто: ми переможемо або загинемо. Як мінімум — не відступимо і не здамося. Красиво сказав, не гірше за "куля в лоб".
Тепер обіцяє стати сильним прем'єром. Теж не баран начхав — історія мало назве сильних прем'єрів, навіть поколупавшись у собі.
Байдуже, що перед цим не склалося з "камікадзами" — ні в команди загалом, ні в нього особисто. Один міністр пішов сам, хряснувши дверима і не надто красивими звинуваченнями на адресу колег. Другого відсторонили — за зловживання у відомстві. Інші — всиділи, але не спромоглися закрити власним умінням жодної амбразури. А почули про вибори — чи не всім складом ломонули в депутати. На чолі з молодим проводирем. Забувши про обіцянку стояти до кінця.
Чим запам'ятався "уряд камікадзе"?
Прем'єр гасав світом і гарною англійською мовою просив грошей. Їх потроху давали, на пенсії вистачало і майже вистачало на зарплати — це головний здобуток. На армію також потроху йшло, хоча витрачалося не надто вміло, а то й з великим запізненням, через що воювати інколи не було чим. З Національним банком жили, наче на різних планетах, тож гривня робила все, що хотіла. За перебудову економіки не бралися, посилаючись на війну. А як президент заборонив — на корупцію, в умовах якої жодні реформи не мають сенсу. Від корупції спочатку намагалися відкупитися, дозволивши вивести з України в офшори від 50 до 70 "зелених" мільярдів. І лише за місяць до виборів зважилися полякати її, провівши через Верховну Раду закон проти неї з утворенням Антикорупційного бюро з необмеженими повноваженнями. І, нарешті, під тиском вуличних люстраторів спішно прийняли "Закон про очищення влади".
Тобто перетворень в економіці — жодних, антикорупційні закони працювати ще не почали. Чи достатньо цього для старту у "сильні прем'єри"?
Навряд чи Арсеній Петрович над цим заморочується. Саме так він досі йшов по життю: скрізь працював — і майже ніде не давав відчутного результату. Ані як міністр економіки Криму, ані як перший заступник голови Одеської облдержадміністрації, ані як міністр економіки України і міністр закордонних справ. Головою Верховної Ради також був, але далеко не найкращим. Професійний пілотаж виявив лише як перший заступник голови й виконувач обов'язків голови Національного банку, не давши валюті втекти за кордон під час помаранчевого Майдану.
Зате скрізь був наймолодшим. Прем'єр-міністром — також. Але — тільки вісім не надто вдалих місяців. Йому б зробити висновки і тягнути плуга далі. Проте він націливсь у депутати. Аби залишитися на плаву. Кабмін же після виборів можуть віддати іншому, а йому ще ж у президенти йти. З депутатів та ще й з голови парламентської фракції воно зручніше. Джеффрі Пайєтт, посол США в Україні, торік на Ялтинській зустрічі представив його тодішньому держсекретареві Сполучених Штатів Хілларі Клінтон як "наступного президента України". Арсеній Петрович такі речі не забуває. Та й хто б забув?
І хіба не варто заради цього оминути "кулю в лоб", обдурити "долю камікадзе", яка тобі випала? Хоча, хіба долю обдурив? Обманув надії людей.
3 
1
Коментарі