Про найпомітніші платівки початку 2021 року розповідають музичні критики Максим Комлєв і Філ Пухарєв
Максим КОМЛЄВ, 27 років, редактор сайту "Слух":
Alyona Alyona – Galas
– Третій студійний альбом аlyona аlyona записала рік тому на Балі. Менш агресивні тексти, інші настрій і звучання. Диск – ліричний. Є пісні про екологію, голод, бідність, пандемію, про хейт і стереотипи щодо жіночої краси. Без гострих і сумних треків, дає світлий і мотиваційний посил. Уся платівка – ніби довга пісня Монатіка, але з вокалом аlyona аlyona. З Дмитром тут, до речі, є дружній фіт "Глибина". Якщо перші дві платівки показували, що аlyona аlyona з нами надовго, то Galas – що стає помітною попперсоною. Йде в цей сегмент, реп використовує лише як форму та доповнення. З одного боку, це мінус для вітчизняного гіп-гопу. Буцімто повинен лишатися в андеґраунді. З другого, аlyona аlyona робить крок до ширшої аудиторії, причому не тільки в Україні.
Вона одразу стала відома за кордоном. Про неї писали The New York Times, отримувала премію Євросоюзу у сфері популярної сучасної музики. Тому не дивно, що Galas – інтернаціональна робота за участі виконавців із різних країн світу. Із 15 треків 11 – колаборації. Найвдалішими вийшли палкий Pappi Pappi, в якому контрастує з мексиканкою Yoss Bones, титульна пісня з канадцем Dax і лірична Calling з австралійкою Sexton. Це можливість відкрити для себе нових виконавців, а для світу – українську музику.
Аліна Паш – "РозМова"
Альбом створювали під час фолькових експедицій Гуцульщиною, в які Аліна Паш із командою їздила торік. По суті, це польові записи. Платівку відкривають "Ініціації", де можна почути промову священника Івана Рибарука та думки про незалежність України керівника асоціації воїнів АТО Назарія Кішака. Багато записів наживо, є справжні звуки лісу. Пісні "Балада" й "Вода" записали з одного дубля в церкві, де Сергій Параджанов зняв "Тіні забутих предків".
Це один із претендентів на звання найкращого альбому року. Неочікувана робота, бо Аліна Паш не пішла повністю в гіп-гоп, окрім пісні "Воїн" із роздумами про те, що робить чоловіка чоловіком. "РозМова" – це камерний етнопоп із шаманським настроєм. Резонує на рівні не текстів і музики, а ритмів. Здивувало, що це не фолькові тексти, а її власна лірика. Глибока й особиста. У "Колисковій" є рядки про батьків. У співачки завжди непроста для сприйняття лірика. До першого альбому вносила багато закарпатських діалектизмів, у другому міксувала англійську та російську.
Моїм фаворитом і самої співачки є пісня "Чоловік". Одна з її найсильніших. Мелодію створила подруга-піаністка, вірші написав київський поет Сергій Савін. Але заспівала, ніби свою. Скоріш за все, розповідає про трагічне кохання.
Філ ПУХАРЄВ, 29 років, автор телеграм-каналу "Плай":
Святослав Вакарчук – "Оранжерея"
– Це третій авторський проєкт Святослава Вакарчука. Беруть участь ще три учасники "Океану Ельзи" та запрошені музиканти. Нічого кардинально нового від цього співака очікувати не варто. Це "Океан Ельзи" в лайт-версії. Немає стадіонного рок-пафосу, гучних гасел. Натомість виключно любовна лірика в легкому, м'якому акустичному звучанні. Без натяків на соціальні й політичні проблеми. Звучить просто, але щиро й органічно. Краще, ніж остання платівка колективу "Без меж" 2016 року. Альбом не видатний, проте й не повторення тієї самої пісні, як у попередньому. Тоді було враження, що Вакарчук списався, зайшов у глухий кут. Співак сам себе загнав у шаблони, самоповтори. Можливо, це була одна з причин того, що пішов у політику. Потрібна була перерва, щоб перезавантажитися, повернутися і спробувати щось інше. 2008-го теж пішов із Верховної Ради й випустив масштабний джазовий сольний проєкт "Вночі".
Зараз прибрав зайве, що тягнуло його назад. Залишив акустичну обгортку, мелодійний і розслаблений рок. Тексти – це чиста романтика. Може, дещо шаблонна. Але в новому обрамленні видається дивнішою і щирішою.
Вакарчук розуміє, що довкола ОЕ і його постаті сформувався певний імідж, ореол, який мусить підтримувати. Інакше аудиторія відвернеться. Проте в таких проєктах принаймні намагається експериментувати.
"Оранжерея" взагалі не планувалася. Працювали над новим альбомом ОЕ. Але у квітні торік помер батько Святослава, закрилися концерти. Багато часу проводив удома – і в нього почали з'являтися інтимні, камерні композиції. Зрозумів, що з них можна зробити окремий реліз.
Родзинкою стала співачка Віталіна Мусієнко – переможниця шоу "Голос країни". Додала ліричного настрою. Її ніжний вокал приємно контрастує із хрипуватим голосом фронтмена. Вакарчук завжди чітко асоціювався з романтичним героєм-чоловіком, який страждає і ділиться переживаннями. Тут неочікувано звучить жіночий образ. Розумієш: ці тексти без прив'язки до гендеру може виконувати хто завгодно.
Думаю, відхід Вакарчука від політики не змінить ставлення аудиторії до музиканта. Можливо, був емоційний осад, момент "зради". Та люди продовжать ходити на концерти. А у творчості – свідомо чи ні – він відходить від стадіонних масштабів і пафосної естетики. Звертається до аудиторії, яка буде з ним однозначно і не зрадить за жодних обставин.
Зараз Святослав працює над повноцінним альбомом ОЕ. Говорить про якісь радикальні зміни у звучанні, що це буде несподівано для гурту.
Dakh Daughters – Make Up
Альбом – це саундтрек до однойменної вистави, яку торік поставив Влад Троїцький. Третя студійна робота фрік-кабаре – вітальніша, життєвіша. Це все ще арт-рок, авангард, але іронічний і викривальний. Гурт славиться вмінням дивитися вглиб явищ і спробою їх переосмислити з мистецького погляду.
Моя улюблена композиція Nemaye Chasu – основа платівки. Триває 10 хвилин. Проймає щирістю. Музично монотонна, тягуча. У неї занурюєшся, слухаючи історію життя, що не вдалося. Баба однієї з вокалісток розповідає, через що вона пройшла. Натякає на те, чого не зробила і за що шкодує. Цей монолог – сповідь на старості років. Нічого вже не повернеш, можеш тільки розказати.
Пісня The Artist – із гумором і сумом водночас. Ідеться про митців. Звучить як перелік того, чого позбавлені, – друзів, любові, розуміння. Це самотні люди, в яких є тільки вони самі. Здається, творчі особистості постійно на крилах літають і мають цікаве повсякдення. Але за ширмою приховується самотність. Драма того, що ніхто з оточення не може їх зрозуміти.
Основні слухачі колективу – творчі люди, відвідувачі мистецьких фестивалів, тусівка "Гогольфесту" і театру "Дах". Але аудиторія розширюється. Кілька років тому Dakh Daughters і DakhaBrakha в Україні знали набагато гірше, ніж за кордоном. Тепер настав їхній час. Аудиторія доростає і шукає для себе щось нове.
Джамала – "Ми"
Попередні альбоми Джамали були за звучанням рухливіші, фанкові, навіть електронні. Шостий – ліричніший. Відчувається, що вона подорослішала як людина й артистка. За останні роки вийшла заміж, народила двох синів. Ця платівка є присвятою родині – найближчим, найдорожчим.
У музичному плані це дещо тривіальний, але добре зіграний і заранжований, рівний і спокійний поп-рок. Без претензій на трендовість, які були в попередніх двох роботах. Від Джамали можуть відвернутися люди, які люблять щось модніше. Раніше слухали, бо вона цим трендам слідувала. "Ми" – для тих, хто за цей час виросли з артисткою. Вони альбом зрозуміють і оцінять.
Джамала – одна з двох головних жінок в українській музиці сьогодні. Також на цей статус претендує Тіна Кароль. Між ними є конкуренція. Останніми роками заради сім'ї Джамала трохи зійшла з радарів, але загалом одна одній не поступаються і навіть взаємодоповнюють. Обидві – талановиті виконавиці. Та Джамала самодостатніша. Її музичні смаки – орієнтовані на Захід. Зокрема, звернені в бік соулу – співачок Джессі Вейр і Бейонсе, гурту Rhye. Робить музику переважно для меломанів. Також у неї сформована громадянська позиція, яку не боїться висловлювати й підкреслювати. Зараз намагається компенсувати те, в чому була слабша раніше. Виходить на ширшу аудиторію, співає про зрозуміліші, загальні речі.
Kalush – Hotin
Реп-тріо заявило про себе як амбітний гурт у жанрі, в якому на українській сцені бракує яскравих явищ. Проте у Kalush форма превалює над змістом. Мають класний, технічний флоу, але слухаєш і не розумієш, про що ці треки. Тільки коли текст перед очима, бачиш і гру слів, і як усе красиво виписано. Проте хлопці настільки швидко й імпульсивно читають, що губиш нитку змісту. Це ніби їхня фішка, але ж це не реп-батл і не конкурс на швидкість читання. У гіп-гопі головне – меседж. Історія, яку розповідаєш. Погано, якщо її не чутно.
Добре, що в дебютному альбомі є кілька хороших ліричних пісень, де відходять від кулеметного подання. Зрозуміло говорять про особисте. Фронтмен Олег Псюк каже, це історії про його колишнє кохання. Наприклад, пісня "Не забуду" – про дівчину, яка жила в сусідній кімнаті в гуртожитку. Довго думав, як її підкорити. Здавалося, вона не його польоту птаха. У них зав'язалися стосунки. Та обставини їх роз'єднали. Вона залишилася в Калуші, він переїхав до Києва.
Це правда життя простих хлопців у провінції. Ні до чого не закликають. Не пропонують глибоких міркувань. Діляться спогадами здебільшого про студентські роки й переживання. Це такі буквальні, приземлені персональні історії. У цьому їхня сила. Молоді люди зможуть себе почути в цих треках.
Стартували як понтові пацики, які вміють класно читати, але ще не знають про що. Альбом трохи вирівняв цей момент. Розумієш: їм є що сказати. Хоча все одно поки що обгортка яскравіша за начинку. Можливо, на наступній платівці знайдуть свою інтонацію, матимуть цілісний меседж. Бракує концепції. Просто збірка треків.
У нас гіп-гоп тільки зароджується на великій сцені. Раніше був в андеґраунді. Одиниці змогли інтегруватись у шоу-бізнес. Проте навіть ТНМК чи "Тартак" – суміш із роком. Наслідують тренди, але не намагаються щось винайти. Та й молоді вже не цікаві.
ТРИМАЄТЬСЯ МОДА НА ДИСКО
– Останні два роки в західній музиці переважає реп, – каже Олексій Донцов, 32 роки, засновник порталу MUZVAR. – Завжди був, але як колаборація. Тепер виходить на передній план. Це вульгаризовані образи реперок Карді Бі, Megan Thee Stallion, Doja Cat. Тексти переважно дуже відверті. Самі ж треки однакові, такі можна зробити за 3 хвилини. Світ спрощується, інформація не має обтяжувати. Це простежується в мелодіях. Впливає тік-ток. Кожен артист хоче туди потрапити. Щоб саме в цьому додатку наспівували та навіть мавпували. Трек роблять заради 5–10 секунд, решта – пусте. На жаль, сьогодні не потрібні довгі пісні, немає часу побудувати драматургію та насолодитися нею. У творчість додають елементи репу виконавиці, які аж ніяк не асоціюються з речитативами. Наприклад, Крістіна Агілера.
Із занадто сексуалізованим репом контрастує південнокорейський K-pop. Можливо, тому популярний. Це ніби окрема планета. Тексти в основному про самовираження, із закликами "Будь собою, не ховайся". Теми нейтральні, в K-pop ніби розмите поняття гендера. Важко сказати, якої статі виконавець.
Через карантин у кризі жанри, що потребують концертної атмосфери та великих майданчиків. Через ютюб рок-гуртам важко проявити себе. Хоч є колективи-винятки, як Imagine Dragons. Щоб утриматися, колаборації з реперками йдуть повним ходом. Таку стратегію обрав поп-рок гурт Maroon 5. Записали дуети з Карді Бі та Megan Thee Stallion, але випускають і звичні пісні для своєї аудиторії.
У масовій музиці ще протримається мода на диско. З такою ж назвою випустила альбом австралійка 52-річна Кайлі Міноуг. Мегауспішна платівка Дуа Ліпи Future Nostalgia. Від кожного треку з неї ніде було сховатися. Схожі шматочки 1970-х є в канадця The Weeknd, проте вже намагається осучаснювати.
До України тренди доходять повільніше. Тільки-но в альбомі Тіни Кароль з'явилися звернення до минулого. Біллі Айліш наробила галасу по світу, але нових пісень у нас уже не обговорюють. Також нам не зрозумілий феномен деяких західних топових зірок. Тейлор Свіфт близька американцям, проте не нам. Найдорожча запрошена зірка – Аріана Гранде. За участь в американському "Голосі" отримала 25 мільйонів доларів. Це колосальна сума. Хоча робить звичайний якісний тін-поп, без проривних речей для музичної індустрії. Є топові артисти, які можуть роками нічого не створювати, але не злазити з трону. Або випускають однакову музику, як Адель і Лана Дел Рей. Різниця в тому, що в США таких тронів може бути 20, а в нас – один. Через рівень життя в нас ходять не на всі концерти улюблених виконавців, обирають єдиного.
Диктує тренди все ж Америка, проте може посилитися вплив європейської музики. Недавно вперше в історії пісня з Євробачення потрапила в американський чарт Billboard. Це робота нідерландця Дункана Лоренса Arcade. Зайшла на американський ринок за рік після його перемоги. За переглядами перегнав шведку Лорін, яка 2012-го довела, що Євробачення – це конкурс не містечкових пісень, а справжніх хітів.
2 
1
Коментарі