У травні в Києві стартував фестиваль "Білоруська весна". Його емблемою є бронзова шпаківня, а в ній замість жердини — чоловічий статевий орган. Шпаківню створив художник Алєсь Пушкін із білоруського міста Бобр.
43-річний Алєсь Пушкін походжає біля восьми своїх картин на третьому поверсі київського видавництва "Смолоскип". За паспортом він Олександр Пушкін, але називається по-білоруському Алєсем. Його виставка має назву "Руки білорусів". На картинах — чорно-білі руки людей, обмотані червоно-зеленими терновими вінками.
Художник помічає трьох студенток Києво-Могилянської академії. Дівчата роздивляються картину, на якій дві руки тримають пензель.
— Це мої руки, руки митця, — каже він білоруською, обіймає одну дівчину за талію. — Терновий вінок — це тоталітарна білоруська влада. Один росіянин помітив сантиметровий проміжок між руками. Каже: чого ви скаржитеся, ось же ваша свобода. В нас навіть цього немає.
Дівчата голосно сміються. Пушкін просить у однієї телефон. Вона каже, що має хлопця.
— То й що? — дивується. — У мене теж дружина є, навіть дві. Й трійко діточок. Це єдиний декрет Лукаша (президента Білорусі Олександра Лукашенка. — "ГПУ"), який я виконав. Кожній родині — троє дітей. Із матір"ю 17-річної Ганни познайомилися в спілці художників. Представилася: "Маргарита з Тамбова", — Пушкін імітує високий жіночий голос. — Їй на той час 39 років було, а мені — 24. Я був богемний розпі...дяй. Набрехав, що предок Пушкіна, вона повірила й завагітніла. Довелося її покинути. Не хотів з росіянкою одружуватися. Мій старший брат Сергій колись одружився, то батько його прокляв, і той помер.
Пушкін живе в селі Бобр, за 120 км від Мінська, з білорускою Яною. Вінчалися у сільській церкві, яку художник сам розписував. Каже, головну фреску "Страшний суд" зафарбував священик, бо у натовпі грішників Алєсь зобразив Лукашенка.
Мій батько у 1943-му був поліцаєм
Із 1989-го до 2003-го Яна й Алєсь були членами опозиційної партії "Білоруський народний фронт".
— Коли відчув, що політики мене використовують як клоуна, написав на три аркуші заяву на вихід. Яночка теж написала, але на три рядки: "Яко нітка за іголкою, так же і я за своім мужом". Ми одружилися, коли їй було 24 роки. Вона незайманою була. Для Білорусі це велика рідкість. Яночка виховує наших діток Мариську й Миколку, водить їх у дитсадок, порає домашнє господарство й чекає мене з арештів.
Міліція затримувала Пушкіна 19 разів. 1999-го він привіз на ґанок адміністрації Лукашенка віз із гноєм. Перевернув на очах у варти й увіткнув вила. Каже, методом художньої інсталяції намагався оцінити п"ять років його президентства.
— Із 1989-го кожного 3 липня, на день незалежності Білорусі, влаштовую вистави на центральній площі Мінська, — поправляє білу футболку з червоним надписом "Білорусь понад усе!". Крізь легку тканину видно татуювання на лівій груді: княгиня Ольшанська з немовлям. Знизу надпис "Білорусь". — Щороку мене в наручниках забирає міліція, саджає на 15 діб до в"язниці й дає штраф. Торік я виніс на площу п"ять шпаківень і три національні біло-червоно-білі стяги. Дали штраф 200 доларів.
Каже, не беруть на роботу навіть прибиральником.
— Живемо з продажу моїх картин. Я десь 150 продав. Найдорожчу, з натюрмортом, за 4 тисячі доларів купив білоруський чиновник. Гроші діставав з-під скатертини пізно ввечері. Боявся. Якби хтось дізнався, його звільнили б.
За кордоном Пушкін картини не продає, від іноземних грантів відмовляється.
— Лукаш каже, що опозиція живе за рахунок Заходу. Я не живу. Маю три принципи життєвих: не щемитися у депутати, не брати іноземних грантів, бо в КДБ все знають, і не приховувати свою творчість.
Виставлявся у Польщі, Росії, Україні, Чехії, США, Норвегії. В Білорусі остання виставка відбулася сім років тому.
— Ми не маємо ні вашого Віктора Пінчука з його "Арт Центром", ні Ющенка з його черепками. У Білорусі всі гроші йдуть на льодові палаци й хокей, — скаржиться Алєсь. — Сьогодні вранці мене везли на виставку, в машині грало радіо. Там говорили українською. Навіть на заборі написано "Геть усіх!". Ось вона — демократія, ось він — націоналізм!
У рідному селі Пушкіна називають націоналістом, бо розмовляє білоруською.
— Мій батько у 1943-му був поліцаєм. Люди говорять, що мені це по генах передалося. Думають, я натівцям служу. Бояться, що скоро знову буде війна і я відкрию західним військам ворота Бобра, а літакам уночі ліхтариком світитиму, куди бомби кидати.
1 
1
Коментарі
3