Актор 35-річний Назар Задніпровський 15-й сезон працює у столичному театрі ім. Франка. О 14.00 спускається до службового входу заспаний. Веде темним холом. Під стінами на диванах сплять кілька акторів.
— Я теж намагався трохи поспати. Із п'ятої ранку знімався у телепрограмі "Велика різниця". Потім мав репетицію у театрі, а ввечері гратиму в спектаклі "Кайдашева сім'я". Ще й удома затіяв ремонт. Хотів закінчити до свого дня народження — 9 листопада, але не встиг. Святкував на знімальному майданчику — пародіював Павла Зіброва, Сільвестра Сталлоне і Віктора Бронюка із "ТіКу".
Назаре, ви з акторської родини. Не хотіли обрати іншу професію?
— Батько копняками загнав мене до театрального інституту. Та й бабуся — народна артистка Юлія Ткаченко — хотіла, щоб я продовжив справу прадіда. Після восьмого класу думав, чи не піти до кулінарного технікуму. Я любив смачно поїсти й добре готував. Батько сказав: "Подивися на мене, я теж непогано готую. Але це моє хобі, і йому нічого не заважає". Я подумав, якщо моє акторське життя складеться вдало, ніщо не завадить в майбутньому відкрити свій ресторанчик.
Здебільшого театри — це гадючники, — продовжує Назар. — Дякувати Богові, театр Франка не такий. У нас є зірки, яким уже важко з іншими на одному гектарі. Бо кожен себе поважає, найбільше любить і цінує. Але межі людяності ніхто не переходить. Я вважаю себе комедійним актором. Кайфую, коли люди сміються. Життя складне, противне, кризове. Коли люди хочуть посміятися, відпочити, я їх розумію.
Ваш батько був депутатом Київради. Ви не хотіли теж балотуватися?
— За мерства Олександра Омельченка батько відбув одну каденцію. На другий раз програв багатому дяді. Навіть зрадів, бо тоді вже почалося прокисання політикуму. Я не думаю, що артисти мають лізти в політику. Ну, ще там десь у Міністерстві культури помічниками чи радниками. А рватися на п'ять років до Верховної Ради заради великої пенсії, а потім 20–30 років жалкувати і соромитися — не варто.
Зараз Задніпровський репетирує у виставі "Урус-шайтан".
— Режисер Ігор Афанасенко приїхав з Америки, щоб зробити виставу про нашу героїчну класику. Сам написав п'єсу про отамана Сірка. Прем'єру маємо здати перед Новим роком. Граю ад'ютанта Кутузова. Я прийшов у театр в середині 1990-х. Тоді робилися одна-дві нові вистави на рік. Зараз, тьху-тьху, театр має гроші на хороших режисерів, пристойні декорації, костюми. Це жах, коли актори виступають у старих потертих костюмах із підбору. Так живуть більшість муніципальних театрів.
2 
1
Коментарі