— Маріуполь і Донбас колись тримав Махно. Хай не розказують про Криворізько-Донецьку республіку. Вона існувала тільки на папері. А насправді там була Гуляйпільська республіка під керівництвом Махна, — говорить журналіст і письменник Олександр Михайлюта, 56 років. Його роман "Гуляйполе" висувають на Шевченківську премію 2015-го. Автор народився у селі Заріччя Гуляйпільського району Запорізької області. Зі студентських років збирав матеріали про Махна і його рух. Головним героєм книжки став молодий китаєць Юй.
Як у часи Махна в Україні міг з'явитися китаєць?
— У Червоній армії було багато найманців з усього світу. Іноземний легіон мав близько 300 тисяч осіб. Тобто владу встановлювали не своїми руками. Зараз відбувається те саме — на Донбасі знову воюють найманці. Навіть не знають, за що воюють, але отримують гроші. Серед найманців червоних нараховували 60 тисяч китайців. Їх було багато на Донбасі, працювали шахтарями. Коли почалася війна, пішли воювати за гроші, бо Китай тоді жив дуже бідно. Юй переходить на бік Махна. Стає його телеграфістом. Усю історію подаю через нього. В романі він доживає до наших днів. У нього виростають син і внук.
Як збирали матеріал? Спілкувалися з близькими до Махна людьми?
— 1973-го познайомився з дідом Калеником. Він воював з Махном. Я тоді був школярем, а дідові було, може, 73–75 років. Вони разом із Махном ходили на розвідку. Каленик наряджався у молоду, бо мав жіночі риси обличчя, а Махно — у жениха. Їздили по селах, запрошували ніби на весілля, а самі дивилися, де ворожі позиції стояли. Після цього вночі розбивали війська білих зненацька. А вдень шаблі, коси, рушниці ховали у стріху хати. Махно хоч і мав два класи освіти, але розумів, що у війні головне — розвідка. Вони якось у білих захопили аероплани, то Махно сам літав на них і дивився, де вороги сидять. Це як зараз безпілотники. Спілкувався з Віктором Яланським. Це найближчий родич Махна — внук брата Карпа. Був у хаті його діда — там на стіні великий портрет Нестора і Галини (дружина Махна. — "ГПУ"). До нього весь час КДБ ходило, то він усі документи в банки поскладав і закопав, щоб не знайшли. Дістав тільки у 1990-х.
Чому радянська влада вважала Махна ворогом, адже він воював проти армії білих?
— Махно хотів створити Гуляйпільську республіку, говорив з Леніном та іншими червоними. Обіцяли йому автономію, але жодній імперії вона не потрібна. Його надурили тричі. 1919 року на переговори до Харкова запросили штаб Махна і розстріляли 30 чоловік.
Гуляйполе завжди було найреволюційнішим у Російській імперії. Після розгрому Запорозької Січі в Гуляйполе потікали всі вольнолюбиві люди.
У вас є героїня Маруся — це та сама отаманша, що й у романі Шкляра?
— Це інша Маруся. Кажуть, їх було чотири в ті часи. У Шкляра вона з Житомирщини, а моя — з Гуляйполя. Це не вигаданий персонаж, виконувала спецзавдання. Після розстрілу штабу Махна у Харкові вони організували теракт у Москві. Виготовили бомбу — 25 кіло вибухівки запхали у коробку до жіночого капелюха і підірвали в будівлі, де збирався засідати міський комітет Компартії. Туди мав прийти Ленін. Зараз це будівля посольства України в Москві. Хтось, мабуть, попередив верхівку, Ленін не прийшов. Через вибух 10 чоловік загинули, 50 поранені. Наступного дня обклеїли Москву листівками, що це була помста за розстріл махновців. Доля Марусі сумна — її стратили 1920-го у Криму.
Які уроки маємо винести з історії про Махна?
— Це урок солідарності. Причина поразки Махна в тому, що у Києві була політична влада, а у Махна — військова. Але вони не об'єдналися. Махно писав у телеграмі: "Всім, всім, всім. Нам політична фізіономія київської влади невідома". Між ним і Києвом Москва вбила клин, бо розуміли: якщо з'єднаються, це буде непереможна сила. Зараз маємо те саме — армія і політична фізіономія окремо. Москва сьогодні діє так само: до Махна підсилали чекістів у формі махновців, і вони громили місцевих. Пізніше це відпрацювали на УПА. А тепер на Донбасі — замасковані під українські танки обстрілюють житлові квартали. Махно втілив би свою ідею республіки, якби не більшовики. Ми зараз розвивали б демократичну державу, якби нас не гальмувала війна.
3 
1
Коментарі