— "Крим наш!" нагадує перші роки космонавтики в СРСР. Гагарін полетів у космос, тоді кричали, що "Космос — наш!" — розповідає одеський поет і психіатр Борис Херсонський, 64 роки. У чернівецькому видавництві "Книги ХХІ" вийшла його збірка поезій "Космоснаш". Її презентують на фестивалі "Книжковий арсенал", що пройде в Києві 22–26 квітня.
— Книжка складається з кількох циклів. Перший "Космоснаш" — це спогади про Радянський Союз, що перегукуються з нинішніми подіями в Росії. Там відбувається реставрація радянського періоду. Імперія бажає поширюватися, доки не зруйнує саму себе. Права людини все більше зневажають. Навіть демонстрантів "за мир" заарештовують. Не на 5 років, але поліція крутить їм руки й закриває на 15 діб. Цього нема в Україні. Якби Майдан не переміг, то ситуація в Україні була б схожа на російську. Вразило інтерв'ю так званого російського добровольця на Донбасі. Його запитали: "Чи вірите, що воюєте з фашистами?" Відповів: "Росія завжди воювала з фашистами". Російська пропаганда користується стереотипами "вітчизняної війни". Їй потрібні фашисти, карателі, тепер хунта. Вона не знає нових слів.
Вірші про Майдан і війну теж є у збірці?
— Так, зібрані в циклі "Кто-то должен стоять". Вони найбільш відверті й прямі. У частині "В театре военных действий" йдеться про передчуття війни. Воно було в мене ще 2008-го після російської агресії проти Грузії. Несвідомо відчував, що ми наступні на черзі. Поряд з нами багато невизнаних республік — Нагірний Карабах, Придністров'я, Абхазія. Тепер Донбас перетвориться на таку територію. Це може бути надовго. Як турецька частина Кіпру — її ніхто не визнає, а вона собі існує півсторіччя.
Вірші, що написав після анексії Криму, значно різкіші й грубі. Є вірш "Полуостров похож на сосок. Корова, дай молока. У тебя — просторное вымя — хватит всем на века. У тебя — широкие плечи и высокий удой. С трех сторон окружен полуостров кровью, а не водой". Багато антипутінської поезії надрукували в Санкт-Петербурзі у видавництві Івана Лімбаха. Здивувався, коли запропонували відібрати вірші часів Майдану та перших днів війни. У російській "Літературній газеті" було багато наскоків на видавництво, бо не друкує патріотичну, а більше поезію бандерівця. В одному з інтерв'ю на це відповів, що я — типовий жидобандерівець.
Чи відчуваєте як російськомовний поет якусь незручність, коли Росія воює в Україні нібито через мову?
— Незручно, бо виходить, що напали на Україну від мого імені, нібито захищаючи. Почав частково сприймати російську як мову окупанта. Хоча вона не винна, бо Кремль не має на неї монополії. Російськомовні за кордоном можуть висловлювати свої думки вільніше, ніж мешканці Росії. Там патріотичний жест захопив багатьох гарних поетів. У цих політичних обставинах вони зневажливо ставляться до України. Мене називають фашистом. Політики мали б давно організувати в російськомовних регіонах курси української. Я вдосконалюю свою українську. Але часто роблю помилки в наголосах. Швейцарсько-хорватська поетеса Драґіца Райчич пише німецькою і спеціально робить помилки. Намагається збудувати мову, якою можуть говорити мігранти в чужій крані. Хотів зробити щось подібне. Але зрозумів, що такого не можна чинити з українською. Вона зазнала травм, скалічена в багатьох регіонах. Треба перекладати правильно. У "Видавництві Старого Лева" на осінь готують збірку перекладів моєї поезії українською.
У лютому стався вибух у вашій квартирі.
— Це зробив той, хто мене не знає. Бо насправді в тій квартирі я не мешкаю, але прописаний. Мені багато погрожували за мою проукраїнську позицію. Казали: коли прийдуть "наші", повісять на центральній площі в Одесі. Хтось розмістив в інтернеті список ворогів, де я був за номером два. Одеса нині розколота. Багато людей хотіли б сепаратизму. А насправді мріють про повернення до Радянського Союзу. Вони пам'ятають країну, де пиріжки з горохом були за 4 копійки. Але навіть політики-комуністи не мріють про комунізм. А про рахунок в іноземному банку й шубу дружині. Щоб і влітку в ній ходила, аби всі бачили.
3 
1
Коментарі