— Цьогорічна премія могла би бути вручена сотням людей із Майдану. Велика проблема вибрати окремих зірок, бо їх багато, — публіцист 85-річний Євген Сверстюк 14 січня у столичному Будинку вчителя вручає премії ім. Василя Стуса музикантам Руслані Лижичко, Святославу Вакарчуку та Олександру Положинському. Нагороди роздають митцям з активною громадською позицією.
— "Бути радянським громадянином — значить бути рабом" — сказав Василь Стус, коли звернувся до Верховної Ради УРСР із заявою про відмову від громадянства. Ці слова досі актуальні. Країна в небезпеці. Тільки ми можемо захистити Україну, — 40-річна Руслана Лижичко в чорній шкірянці тримає ліхтарик із Майдану. — До мене прийшли студенти, на яких тиснуть у вузі. Один хлопчик каже: "Я боюсь". Не думала, що в незалежній Україні народиться хлопець і боятиметься. Все те рабство, що принесла радянська система, досі існує. Це не питання часу, а нас самих. Не бійтеся відстоювати свою гідність.
За традицією Майдану, Руслана піднімає догори ліхтарик і виконує гімн України. Дві сотні глядачів, переважно літнього віку, підіймаються з крісел.
— Українська нація працьовита руками, але лінива інтелектуально. Такі народи створюють прекрасні умови для зародження авторитаризму. Живемо сотні років за принципом: а що я, маленька людина, можу зробити? За свої свободи, права, комфорт потрібно боротися, — Святослав Вакарчук, 38 років, виходить із-за лаштунків, ховаючись від журналістів. — Від політичних змін не настануть одразу духовні й матеріальні. Це довгий процес. Але зараз люди на Майдан прийшли з відчуттям — мені чужого не треба, але своє не віддам.
— У музичній сфері прийнято, що той, хто крутіший, наприкінці виступає. Мрію потрапити на якийсь концерт, де спочатку співатиме Руслана, потім Славко Вакарчук, а потім Положинський — цар і Бог, — лідер гурту "Тартак" 41-річний Олександр Положинський зводить руки догори.
— На приватних заходах найкраще першим виступати, — жартує Вакарчук.
— Бо ще можна встигнути на інший, — продовжує Руслана.
Положинський скидає наплічник. Після нагородження їде до Луцька записувати нову пісню.
— Усе, що мали, пропало, пропили, усе занедбали. Усе, у що вірили, продали, на шматки порубали. А ті неситі під себе гребуть, їм все мало і мало, — виконує текст до пісні речитативом. Двічі збивається від хвилювання.
Премією ім. Стуса нагороджують із 1989 року на свято Василя. Грошова винагорода не передбачена.
10 годин провела на сцені Майдану співачка Руслана у ніч на 11 грудня. Тоді мітингувальників штурмували солдати спецпідрозділу "Беркут" та внутрішніх військ. Вважає це особистим рекордом.
— Я — великий оптиміст, ще й конструктивний, — каже після вручення премії 40-річна співачка Руслана Лижичко. Куртку й диплом поклала на підлогу. — На Майдані мене вразила одна старша жінка, яку побачила о третій ночі. Їй десь під 70 років, приїхала із Житомирщини. Так запально танцювала, що я мусила зупинитися й залюбуватися нею. Вона — така оптимістка, я покликала б її президентом України, пішла б за нею без угод. Тоді зрозуміла, що Майдан вистоїть.
2 
1
Коментарі