"В окулярах — то вже не артіст"

 

"Якраз покопали картоплі, то і зробив концерт", — гуморист Анатолій Паламаренко пояснює, чому відстрочив ювілейні урочистості до свого 70-річчя. День народження святкував 12 липня. Концерт у столичній філармонії відбувся 22 жовтня.

Після виступу Анатолій Паламаренко стомлений, волосся скуйовджене. У столичній музичній академії під аудиторією на нього чекають студенти. Він викладає їм сценічне слово.

— На фуршеті всі пили коньяк. А я випив 10 склянок води, більше нічого не хотілося. Стільки сил за дві години віддав. Особливо коли "Ярмарок" Остапа Вишні читав.

Із сином Олексієм читав уривок "Смерть Андрія" з повісті Гоголя "Тарас Бульба". Олексій грає в театрі ім. Франка.

— Усе в пам"яті тримаю. Можу забути ім"я, по батькові, але текст не забуваю. На концерті чую, мій Альошка хомутає, не те слово каже. Думку виражає правильно, але не "посмотрел", а "поглядел". А мене аж коробить. Мені бібліотекарки знайомі текст на комп"ютері збільшують, щоб в окулярах не читав. Бо в окулярах — то вже не артіст. Я навіть годинника знімаю, коли йду на сцену. Щоб увага була зосереджена на моєму образі. Щоб людина не думала: "А який у нього годинник, он, блискає?"

Паламаренко на сцені 62 роки. Уперше виступив у рідному містечку Макарів на Київщині, коли був восьмикласником.

— Я вдався в артистичний рід мами Єлизавети. Моя бабуня була велика артистка. Не було людини в селі, яку б не перекривила, як та ходить чи говорить. Мама була неграмотна. Коли її питали, в якому інституті Толік, відповідала: "У центральному". Не могла вимовити "в театральному". Я казав: "Мамо, я буду вам заробляти гроші. Буду вам пачками слати". Ми жили в безгрошів"ї — колгоспники.

Збираєтеся писати мемуари?

— Я не вмію писати, я читатель. Хоча є що згадати. Без мене не було жодного урядового концерту за радянських часів. Переді мною виступав Андрій Корнійович Сова з гумором, а я — за ним. Їду якось тролейбусом, а дядько на мене глянув і б"є себе по лобі: "Я тебе впізнав, через тебе в мене самогонка пригоріла".

Зараз вас майже не показують по телебаченню.

— Зараз якби Павло Глазовий писав, то був би невостребуваний. Є на Івано-Франківщині Володимир Пушкар — так пише смішно, по-гуцульськи, і сам виконує здорово. Але і його на звітних концертах областей не видно. А Вєрка Сердючка — це не талант, а бездарь. Так переодягаються на третій день весілля. Як піднявся, так і опуститься, бо й Москва таких не любить. Мєлкота! От російський Галкін точно характеристики підмічає. Я так само точно робив учителів у дитинстві.

На фуршеті всі пили коньяк. А я випив 10 склянок води

На мобільному грає мелодія з мультфільму "Мадагаскар". Анатолій Нестерович бере слухавку, приймає вітання.

— Як дали Героя України, зразу вибухнули полум"ям любові до мене, — каже, вимикаючи телефон. — Став навіть почесним громадянином Макарівщини. Але як треба було операцію робити, думаєте, мене у Феофанію (лікарня Державного управління справами. — "ГПУ") поклали, в апартаменти? Ні, пішов у нашу Макарівську районну лікарню. Там свої люди.

Голосно відкашлюється в кулак. Після виступу йому болить горло. Каже, президент Віктор Ющенко спізнився на концерт, бо був у відрядженні.

— Перед кінцем якраз відкрилися двері. Встиг мене послухати, привітати. Іще як був головою Нацбанку, із пієтетом до мене ставився. За Віктора Андрійовича я рачки полізу. Прочитав у газеті про іншого діяча, що в Межигір"ї приватизував 140 гектарів (Віктор Янукович. — "ГПУ"). Як можна на народне добро сказати — моє?! Їду конче-заспівською дорогою, до річки не можна підійти. Значить, ти когось обікрав. І воно ходить у чунях, а ти, паразіт, їздиш у казино. Читав "Науку" Руданського в Ірпені — в університеті для податківців. "Будь ти проклятий, милий синочку, як пігнеш таким свою спиночку, ти тікай від них, як від гадини". Студенти сприймали на ура, а ті олігархи аж кривилися.

Задоволені своїми студентами?

— Я встаю о п"ятій годині, щоб до них встигнути. А вони позіхають. Якби я так позіхав, то пішов би геть із мистецтва, — дістає з шафи рудий шкіряний плащ, хутко вдягається. — Вичитав колись у мудрого чоловіка, що виконавець мусить бути поетом, філософом і борцем. А я володію впливом. У мене аж зі спини зашкалює.

×