— Літо, а ти чого в резинових чоботях ходиш? — біля магазину в селі Сорокотяга Жашківського району на Черкащині 39-річний чоловік напідпитку зупиняє актора Володимира Гладкого, 32 роки.
10 днів у місцевому будинку культури київський "Дикий театр" репетирував виставу "Кайдаші 2.0". П'єса Наталки Ворожбит створена за мотивами повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького 1878 року. Дію перенесли в наш час. Столичні артисти жили в двох хатах на вул. Молодіжній.
Сорокотягу для творчого експерименту запропонував Володимир Гладкий. Грає старшого сина Омелька Кайдаша — Карпа.
— Я — з Білої Церкви на Київщині. Тут проводив літні канікули, — розповідає Гладкий. Спілкуємося за день до прем'єри. — Живемо в хаті моєї бабусі по мамі. Сюди приїжджаю, як на дачу. Незабаром хочу одружитися зі своєю дівчиною. Вже 10 тисяч доларів вклав у хату, зробив ванну, туалет. Відпочиваю душею в селі. Люди тут хороші, доброзичливі, таких похмурих, як мій Карпо, не зустрічав. Бухає і сам собі каже: "Бо жить мені у цій страні не дають нормально". Постійно ниє. Якщо щось трапляється, то тільки не він у цьому винен. В глибині душі прагне вирватися, не хоче жити, як його батьки, але нічого не робить. Закидає батькові, що той п'є, але сам іде його стопами. Одружився з Мотрею. Думав, що візьме багату й вирветься з цього гнидника. Але по суті опускає у бруд і свою жінку. При Януковичу стає шестьоркою в депутатів. Заганяє для них кабанів на полюванні. Коли "Партія регіонів" тікає з України, знову опускається на дно.
Обізлився, бо їздив на нормальній машині, отримував якісь подачки по 100 доларів і почувався королем у сільському барі. Спілкувався з тими, хто отримував гроші з Росії, тому і свариться з рідним братом Лавріном через Майдан.
Не знаю, якою була б роль, якби репетирували в Києві. У стінах рідного клубу, може, й забагато фонтанірую імпровізаціями. Хочеться, щоб люди шось зрозуміли тут.
До крамниці Володимир Гладкий забіг у сценічному костюмі, без грошей. Просить "на хрестик" дати йому кави. Артиста впізнають, фотографуються.
— Мені кіно й телевізор більше нравляться за театр, — каже Олексій, який жартував про чоботи. Працює у Києві водієм.
— Приїхав у рідне село розслабитися. Колись охороняв оперний, бачив балет. Оцей про лебедів. Не моє. З АТО прийшов 2016-го — от де справжній театр.
Магазин, біля якого розмовляємо, працює у боковому приміщенні будинку культури. Поряд стоїть прямокутний металевий павільйон зі столами й лавками. Це єдине місце в селі, де можна посидіти з розливним пивом чи кавою.
— Дядь Віть, не кричіть, бо злякався, думав, жінка моя знову прийшла, тільки ж додому відправив, — обертається до своєї компанії Олексій.
На подвір'я заходить директор будинку культури Степан Пригодюк, 63 роки.
— Сергійович, вас на газету фотографіровать приїхали, — гукає до нього Олексій.
— Так шо мені, губи накрасити? — Пригодюк присідає на лавку напроти бюста Тараса Шевченка. 2014-го пам'ятник переробили з Володимира Леніна.
— У Сорокотязі більшість землі орендує товариство "Злагода", погані інвестори, — скаржиться Степан Сергійович. — У сусідньому селі орендатори на свята всі витрати беруть на себе, бо сільрада не потягне. Я до наших на Купала ходив — ні рубля не дали. Ми бачимо, як у інших, їздимо зі своїми номерами по району. Наш фольклорний ансамбль "Берегиня" виступав з Олегом Вінником у Червоному Куті (співак виріс у цьому селі Жашківського району на Черкащині. — ГПУ). 2016-го наша Лілія Стецюк стала переможницею телешоу "Караоке на Майдані". Зараз у Києві веде корпоративи.
Прем'єра "Кайдаші 2.0" відбулася 2 серпня.
Сцена сільського клубу замала, тому грають посеред залу. 207 глядацьких місць розставили по периметру під стінами. Посеред кону 6-метровий стіл, служитиме парканом між господарствами двох синів Кайдаша і дорогою на війну.
Старе пружинне ліжко, шафу й інший реквізит позносили від сусідів Володимира Гладкого, щось знайшли біля його хати.
У драмі "Кайдаші 2.0", за словами авторки Наталі Ворожбит, від першоджерела — повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" — мало що залишилося.
До класичних осучаснених персонажів додався син головихи Артем.
Мотрю Карпо відбиває в нього. Наприкінці вистави Артем одружується з Тетяною — коханкою обох синів Кайдаша. Вона із вдячності огортає Артема справжньою любов'ю. Син Тетяни від Карпа Іван почувається нікому не потрібним.
— А на війну тобі навіщо, Іване? — питає хлопця у фіналі Мотря, коли дізнається, що той хоче на Донбас.
— У мене там буде командир, я буду називати його Батя. Мамка не знає, де я. Вона тепер щаслива. Нехай.
В АТО йде й молодший син Омелька Кайдаша — Лаврін. Його дружина Мелашка від постійної колотнечі зі свекрухою й Мотрею тікає в Київ. Там заводить коханця Тиграна, хоча повертається до чоловіка й продовжує жити з Кайдашами.
— Упізнали і себе, і сусідів. Нам показали, як спілкуємося між собою, ставимося до дітей, а вони — до нас, — каже після вистави Леся Гаврилюк, 45 років.
— Цей бідний хлопчик Ваня при живих батьках не знає, куди себе приткнути. А що потім можна очікувати від молоді? Якщо ти чогось не віддав людині, то й не отримаєш його назад.
— Є театри, що по півроку репетирують. Я працюю над виставою зазвичай місяць-півтора мінімум. Але це був цікавий досвід пожити з трупою комуною. Спілкуватися цілодобово. За дев'ять днів зробити спектакль, — говорить режисер Максим Голенко, 41 рік.
— Якби зібралися в Києві, все виглядало б інакше. Занурення в сільське середовище працює. Щовечора бачимо місцевих, більше схожих від алкоголю на зомбі. Дуже сумно спостерігати за їхньою повільною смертю. Класичного Омелька Кайдаша — голову родини — ще шкода. Хоч і п'є багато, але працьовитий. А на нашого дивишся — при СРСР крав у колгоспі, а зараз нічого не хоче робити.
"Якого хера ти на Майдан наше сало возив тим майданутим? Що ви добилися? Долар був по 8, комуналку підняли, через Майдан війна почалася на Донбасі", — каже його старший син Карпо молодшому брату Лавріну.
Боявся, щоб місцеві на цьому епізоді не почали аплодувати. Не сприйняли за чисту монету. В якийсь момент навіть зловив себе на тому, що це ніби й моя думка. А потім зрозумів, що це шлях у нікуди. Хочеться, щоб ця спроба самоаналізу прослизнула і в глядача.
Київська прем'єра вистави "Кайдаші 2.0" запланована на 30–31 серпня в театральному просторі "Сцена 6" Довженко-центру.
Акторам наливали самогон
— Вразили глядачі. Були стримані, наче не знали, як реагувати, як належить це робити в театрі. Публіка розкішна за сміхом, оплесками, тишею, сконцентрованістю, — каже театрознавиця Анна Липківська, 52 роки. Приїхала у Сорокотягу з Києва на прем'єру "Кайдаші 2.0". — Я дивилася на обличчя. Незалежно від віку, хто в якому іміджі прийшов, сам чи з сім'єю, якби могли вийти й зіграти в спектаклі — зробили б це в принципі так само і про те саме. Снобізму нема дурного міщанського — ой, матюкнулися на сцені, як так можна.
Розмовляємо на подвір'ї Володимира Гладкого. Сусіди й численні родичі актора для столичних театралів накрили стіл, зварили казан рибної юшки, дістали абрикосову й полуничну 55-градусну самогонку. На акордеоні світові хіти грає 10-річний син знайомих.
— Дуже правильна ідея "Дикого театру" — організувати тут свою резиденцію, — продовжує Липківська. — Бо для сорокотяжців театр фактично почався, коли вперше побачили в своєму селі київську делегацію артистів. І зараз спектакль продовжується, з усім цим хлібом-сіллю. Це підтверджує, що вистава правильно замішана, якщо абсолютно органічно, плавно все перетекло у такий формат.
Роль позашлюбного сина Карпа Кайдаша — Івана запросили зіграти 12-річну Оксану Починок. Вона донька сусідів Володимира Гладкого. В їхній хаті жила частина театралів.
2 
1
Коментарі